Як людина, яка має великий досвід віддаленої роботи, я з усмішкою поставився до попереджень про те, що карантин може призвести до масових психічних розладів. Зараз я бачу, що помилявся.

"Я спокійний!" – майже кричить мені в телефон один співрозмовник, розмовляючи помітно швидше й гучніше звичайного. Так, він зазвичай спокійний і розважливий. Але не зараз.

"Я готовий до кризи!" – говорить інший і починає розповідати про свою готовність із такою швидкістю, хвилюванням і бажанням говорити, що ти розумієш, що найближчі 30 хвилин буде присвячено саме цьому, а не первинному предметовы вашої розмови.

На підсвідомості виникає бажання просто підійти й обійняти його. Але ви не поруч. Та й заборонено, бо вірус.

"Я чую!" – обурено говорить третя, але насправді я відчуваю, що її увага десь далеко.

Читайте також: Одне важливе правило поведінки під час карантину

Думаю, ви самі можете зауважити немало подібних явищ навколо себе.

Що вже казати, якщо я сам – досвідчений інтроверт і людина, якій просто цікаво час від часу побути із собою – приблизно на третій день карантину почав ловити себе на таких імпульсах, яких я давно в собі не бачив.

Власне, моя підвищена активність у фейсбуці – це теж, здається, мій спосіб відреагувати, добрати контакту, осмислити, пристосуватися, допомогти – собі й іншим – навчитися жити в новій реальності.

Велика кількість людей із мого оточення, включно зі мною, демонструє очевидні зміни у своїй поведінці – хтось втрачає уважність, хтось починає заводитися з півоберта, хтось стає балакучішим, хтось, навпаки, відмовчується, хтось агресує, хтось тікає. Варіантів багато. Це нормально, і я відчуваю глибоке розуміння та співчуття до такої поведінки.

Але прикро, що саме тієї хвилини, коли ми потребуємо кращої взаємодії та підтримки – як в особистому житті, так і в роботі, так і в громадському житті – ми своєю неадекватністю можемо поранити одне одного або зашкодити цінним для нас стосункам.

Відчувати гнів, страх, розгубленість, вразливість – це нормально. Не встигати все – це нормально. Тим паче нормально відчувати таке цими днґми. Ви не маєте бути суперменом або диво-жінкою.

Читайте також: Італійська бабуся порвала мережу порадами проти коронавірусу. ВІДЕО

Що можна зробити? Проводити регулярну перевірку себе на адекватність.

Я маю дві поради: просту та складнішу.

Перша – стежте за своїм диханням. Просто зараз зверніть увагу на те, як ви дихаєте (і чи дихаєте взагалі). Наше дихання – його частота, глибина, ритмічність – дуже добре вказує на наш поточний стан. І воно ж є чудовим способом впливу на цей стан.

Я, наприклад, люблю дихати глибоко й відносно повільно, і часто відчуваю дискомфорт у контакті з людьми, які дихають швидко. Що робити – намагаюся пришвидшити дихання. Або прошу іншу людину вповільнитися.

Споглядайте своє дихання, оцінюйте – чи воно вам подобається, чи воно відповідає тому, що ви самі думаєте про себе або про власний поточний стан. Якщо ви раніше цього не пробували, є хороший шанс спіймати кілька цікавих усвідомлень.

Друга – зверніться за професійною допомогою. Із кожним роком у нашій країні більшає кількість людей із психологічною освітою та практикою. На жаль, не можна гарантувати, що кожна людина з дипломом/сертифікатом – професіонал, але вибір реально великий. І мати кваліфіковану психологічну підтримку в часи кризи – це розумний вибір людини, яка турбується про себе та своє оточення.

Усім добра.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube