Нещодавно у своєму блозі я писав про книжку Єжи Стемповського, нині ж настав час розказати про його надзвичайно цікаве життя, в якому не бракувало й українських сторінок.

Стемповський народився 10 грудня 1893 року в Кракові, хоча пізніше місце народження буде вказано інше: родинний маєток Стемповських на Поділлі (нині – село Шебутинці Хмельницької області). Сам письменник в автобіографічних текстах місцем свого народження вказував то Краків, то Шебутинці, але все ж частіше зазначав, що родом він із українського Поділля – із "долини Дністра".

Читайте також: Овідій свого часу: Стемповський заслужив, аби його читали українською мовою

У родинному маєтку в Шебутинцях майбутній письменник безжурно провів перші два роки свого життя, після чого мама забрала його із собою до Варшави. Через тринадцять років у зв’язку з погіршенням стану здоров’я він повертається на Поділля. 1911 року Стемповський стає студентом історичного факультету Яґелонського університету в Кракові, але вже через рік продовжує освіту в університеті Мюнхена. Між театрами воєнних дій Першої світової та театрами драматичними Стемповський вибрав останні, тож воєнні роки згаяв у Швейцарії, потроху вивчаючи античну філософію та медицину.

По війні Стемповський повертається в незалежну Польщу, де працює на різних посадах у Міністерстві закордонних справ. Тут належить зробити відступ, адже Єжи не був першим у родині міністерським працівником – приблизно в той же час його батько Станіслав сам став міністром у кабінеті УНР! Він був міністром земельних справ в уряді Ісаака Мазепи й міністром здоров’я в уряді В’ячеслава Прокоповича. Після падіння УНР Станіслав Стемповський опікувався українською еміграцією в Польщі, зокрема разом із Генриком Юзевським врятував Симона Петлюру, якого, згідно з умовами Ризького мирного договору, поляки мали передати більшовикам.

Та повернімося до сина: під час польсько-більшовицької війни Єжи добровольцем іде в армію, а після її закінчення виїжджає на журналістську роботу в Парижі, Женеві й Берліні. Вочевидь, йому подобалося життя перекотиполя – мандрувати між країнами, культурами й мовами. 1926 року письменник повертається до Польщі, де знову береться за чиновницьку роботу. Це дозволяло йому часто подорожувати в українські регіони тодішньої Польщі, відстоювати права української меншини, пізніше з не меншим завзяттям письменник приступає до роботи в державному Сільськогосподарському банку, де з головою поринає у вивчення аграрної справи й основ економіки.

Читайте також: В очікуванні втраченого месії Дрогобича: Шульц – протилежність Трампові

Друга світова війна застала Стемповського в маєтку його письменника Станіслава Вінценза в селі Слобода Рунґурська (нині – село Слобода Коломийського району). Уже 18 вересня 1939 року обоє літераторів вирушили за кордон – на Закарпаття, яке тоді було частиною Угорщини. Знайшли тимчасовий притулок у будівлі Червоного Хреста при монастирі василіан в Ужгороді (нині в цьому будинку міститься фізичний факультет УжНУ, і було б доречно встановити тут меморіальну дошку в пам’ять про цих мешканців). Після недовгого побуту в Угорщині друзі повернулися в Карпати, по родину Вінценза. Стемповський чекав Вінценза по цей бік кордону в селі Лугах неподалік Говерли. Зима була лютою, письменник підхопив пневмонію, а доглядали за ним колоритні місцеві контрабандисти. Ті події він описує в одному з найкращих есеїв "Бібліотека контрабандистів".

Оклигавши, навесні 1940-го року Стемповський переїхав до Швейцарії. Зачепившись у швейцарському університеті, викладав там польську історію та культуру, а тим часом нав’язав співпрацю із легендарним Єжи Ґєдройцем. Стемповський став одним із ключових авторів паризької "Культури", де регулярно публікував свої есеї в рубриці "Записник неспішного перехожого".

Єжи Стемповський помер на чужині – 2 жовтня 1969 року в Берні; після падіння комунізму останки письменника перепоховано на варшавському цвинтарі Повонзки. Свої повоєнні тексти він переважно підписував псевдонімом Павел Гостовець (до речі, Гостовець – це струмок в українських Карпатах, притока Білого Черемоша).

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube