Демонтаж пам'ятника радянському маршалу Івану Конєву у Празі, 3 квітня 2020 року

Слідчий комітет Російської Федерації порушив кримінальну справу проти муніципальних чиновників чеської столиці, які ухвалили рішення про перенесення пам’ятника радянському маршалу Івану Конєву. Справа з’явилася не просто так. З пропозицією про початок розслідування до чиновників звернувся міністр оборони Росії Сергій Шойгу.

Одночасно російський міністр звернувся до свого чеського колеги Любомира Метнара з проханням передати Росії демонтовану статую Конєва. І вже отримав відмову з простої причини. Демонтований пам’ятник не є власністю Міністерства оборони Чехії і взагалі держави. Він належить району Прага-6 і тільки місцеве самоврядування може ухвалити рішення про те, де йому перебувати. Якщо воно вирішує, що місце пам’ятника – не на площі, а в музеї, то так тому і бути. І ніякого "складу злочину" тут не проглядається.

Читайте також: Российская операция по отмене санкций с треском провалилась

Однак сама реакція Шойгу свідчить, в якому королівстві кривих дзеркал живе голова російського військового відомства – як, втім, і чиновники зі Слідчого комітету. Ці люди навіть і не здогадуються, що у місцевого самоврядування може бути своя позиція з приводу пам’ятників, які прикрашають (або спотворюють) площі Праги, а у президента Чехії Мілоша Земана, прессекретар якого засудив демонтаж пам’ятника Конєву – своя. І що монумент може не належати державі і у міністра оборони просто немає можливості розпоряджатися його долею.

Втім, навряд чи такі дрібниці взагалі цікавлять Шойгу. Адже путінська Росія не вперше бере участь у "війні пам’ятників". Чудовий приклад – історія з так званим "Бронзовим солдатом" в Естонії. У 2007 році російське керівництво активно протестувало проти перепоховання військовослужбовців і перенесення пам’ятника радянським солдатам із центру Таллінна на військове кладовище. Перепоховання було використано для дестабілізації ситуації в Естонії.

Пам'ятник "Бронзовий солдат" – монумент невідомому солдату (солдатам армії СРСР, які загинули в Другій світовій війні)

І, до речі, в Естонії ситуація була діаметрально протилежною тій, що ми спостерігаємо в Празі. Питання про військові поховання перебувають в компетенції саме міністра оборони (як, втім, і в Чехії, просто монумент Конєва – пам’ятник, а не могила). Але проти перенесення пам’ятника і могил під ним виступала мерія естонської столиці. І тоді в Москві якраз активно підтримували місцеве самоврядування і стверджували, що центральна влада не повинна втручатися в його повноваження. А зараз, як бачимо, все відбувається з точністю до навпаки.

Читайте також: Место нынешней России – на задворках третьего мира. И это – итог правления самого Путина, но не козни его врагов

За кожною такою ситуацією – прагнення Кремля змусити інші країни прийняти російську – а якщо бути точним – радянську версію історії. Маршал Іван Конєв, поза всяким сумнівом, важлива фігура в історії Другої світової війни. Але після її закінчення саме він керував придушенням антикомуністичного повстання в Угорщині та відвідував Прагу напередодні радянської окупації Чехословаччини. Для чехів, які пережили цю окупацію, пам’ятник Конєву став символом не звільнення Праги, а радянського вторгнення і розправи над "празькою весною". Але в Москві не хочуть про це пам’ятати.

Поховання солдатів в центрі Таллінна було нагадуванням не тільки про бої в Естонії під час Другої світової війни, а й про те, що після війни продовжилася радянська окупація Естонії – одна з найчорніших сторінок в історії естонського народу. Рішення перенести прах воїнів на військове кладовище було і даниною поваги їх пам’яті, і небажанням зберігати в центрі столиці монумент, який для багатьох став нагадуванням про окупацію, репресії, загибель родичів і друзів в Сибіру. Але в путінській Росії не визнають самого факту окупації Естонії.

Читайте також: Коронавирусная скука может стать для Путина опасной ловушкой – Портников​​​​​​​

Саме небажання рахуватися з історією привело до того, що пам’ять про перемогу у Другій світовій війні переродилася в путінській Росії в "побєдобєсіе", а прагнення сусідніх країн об’єктивно поставитися до свого непростого минулого призводить до "війни пам’ятників". І аж ніяк не тільки пам’ятників – якщо ми згадаємо про Крим і Донбас, про переписування історії на окупованих територіях, фальсифікацію минулого, дискримінацію української мови і репресії проти українських і кримськотатарських активістів, церкви, культурних і національних інституцій. До речі, проти організаторів та учасників цих дій не порушують кримінальних справ – хоча вони здійснюють злочини не проти кам’яних ідолів, а проти живих людей з плоті і крові.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube