"Я бачив ці літаки – вони величезні", – із хлоп'ячим захопленням відреагував генсек НАТО Столтенберґ на згадку про український літак "Мрія", який в умовах пандемії поруч із АН-124 доставляє медичні вантажі з Китаю то до однієї, то до іншої країни – учасниці Альянсу.

Не менше захоплення ці літаки викликають й у країнах своєї появи. Наприклад, позавчорашню, 14 квітня, онлайнову трансляцію прибуття "Мрії" до Варшави станом на вчорашній ранок подивилася на сайті аеропорту вже 851 тисяча відвідувачів. Недооцінений і недовикористаний елемент "м'якої сили" України. Це про "Мрію", до якої ще згодом повернемось.

А тепер про Україну й НАТО. Річ у тому, що частина авіаперевезень нашими літаками з Китаю – передусім АН-124 – виконуються в рамках міжнародної програми зі стратегічних перевезень НАТО SALIS. Із початком пандемії для України в контексті стратегічних повітряних перевезень просто настала зоряна пора. Лише в рамках програми НАТО літаки АН-124 здійснили шість рейсів із Китаю, які доставили медичні матеріали тричі до Чехії, до Словаччини, Польщі та Франції. На час написання цього тексту планували подібні рейси до Польщі та Німеччини на АН-124 і ще один до Німеччини на АН-225 "Мрія".

Не дивно, що у звіті НАТО, як збройні сили різних країн Альянсу задіяні в боротьбу з пандемією, Україна, що не є учасницею Альянсу, згадано щонайменше тричі. Переважно в контексті саме стратегічних авіаперевезень. Один раз – у контексті допомоги Італії, доцільність якої, на мій превеликий подив, багато хто в Україні поставив під сумнів, що насправді дуже прикро...

Читайте також: Захід має кардинально переглянути свої відносини із КНР, і це шанс для України

Значно більше, звичайно, українські літаки виконали комерційних рейсів на замовлення тих чи інших країн, однак наразі зосередимось, чому це важливо в контексті НАТО.

Комусь відомо, а комусь ні, але НАТО має дві програми зі стратегічних авіаперевезень. Перша – це так звані Сили стратегічних авіаперевезень (SAC). У рамках цієї програми країни-членкині мають у своєму розпорядженні три важких транспортних літаки C-17 "Ґлоубмастер". Друга – це якраз Міжнародна програма забезпечень стратегічних авіаперевезень (SALIS). Саме вона дозволяє країнам-учасницям орендувати літаки Антонова. На початку року продовжили черговий контракт до кінця 2021 року.

Для України участь у програмі SALIS загалом, а в такі кризові часи як сьогодні зокрема – це чудова можливість на дуже конкретному прикладі продемонструвати: ми можемо бути не тільки споживачем трансатлантичної безпеки, але і її важливим вкладникос. Україна здатна робити свій внесок в євроатлантичну безпеку. Хочете приклад? Будь ласка, ось він. Українські літаки, готові ефективно виконати будь-яку місію. Чи багато країн, що не є учаницями НАТО, можуть похвалитися подібним внеском? Понад те, чи багато країн – членкинь НАТО можуть бути такими ж корисними щодо стратегічних перевезень як Україна – не учасниця й навіть не кандидатка?

Звісно, дехто скаже – ці ж рейси виконують на комерційній основі. Тобто не йдеться про якийсь добровільний/безоплатний внесок. І чи це взагалі внесок України, а не одного конкретного концерну?

Але в чому проблема з комерційною основою? Навпаки, це можливість показати вже українському суспільству, що євроатлантична інтеграція – це не лише щось декларативно-абстрактне, але й конкретна фінансова вигода. І хто сказав, що справжніми партнерами можуть бути лише ті, хто надає допомогу суто на безоплатній основі? Тим паче, перебуваючи в настільки скрутній фінансовій ситуації, як Україна.

Читайте також: Замість "західно-східної вулиці" у влади виходить розбита окружна – дипломат

Щодо промоції конкретного концерну, а не держави України, то тут, по-перше, варто зауважити, що йдеться про залучення не тільки літаків Антонова, але й авіації наших збройних сил. Так, два військові літаки ІЛ-76 доставили медичне обладнання з Китаю до Румунії.

По-друге, коли Фінляндія брендувала себе з допомогою конкретної компанії Nokia, а потім конкретних розробників Angry Birds, вони думали передусім про те, щоби країну знали, пізнавали й симпатизували їй у світі, а не про те, щоб ненароком не пропіарити когось зайвого. Явно всупереч традиційному українському "і сам не гам, і комусь не дам".

Подейкують, одним із найбільш вражаючих відкриттів про Україну для президента США Трампа було певної миті дізнатись на одних із перемовин, що Україна сама будує літаки. Він потім захопливо ділився цим відкриттям ще не раз у різних варіаціях. І це ж він іще не бачив на власні очі української "Мрії". А скільки ще таких Трампів по світу...

Отож, очевидно, ми маємо активніше нав'язувати свій дискурс – про Україну як послідовну та передбачувану партнерку й наш кожен конкретний внесок у трансатлантичну безпеку. Навіть якщо наші партнери зовні робитимуть вигляд, що це не про Україну, а про чистої води комерцію. І навіть тоді, коли опоненти всередині країни всіляко даватимуть зрозуміти: їх влаштовує лише одна взаємодія зі світом – коли всі країни дружньо допомагають нам (і це сприймають як щось нрмальне й очевидне, ніби всі нам щось винні), а ми ж бідні й нещасні, тому іншим не допомагатимемо...

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube