Є книжки, які розповідають про історію. А є книги, що самі є історією. До такої літератури належить книжка відомого українського журналіста Юрія Луканова "Пресувальна машина: як Росія знищувала свободу слова в Криму". Книга від часу видання вже стала популярною, і велику роль у цьому зіграв той факт, що автор у лютому 2014 року сам був у Криму, у центрі подій, пише Микола Семена спеціально для "Крим.Реалії"

А вже хто-хто, але Юрій Луканов вміє виловити і видимий зовнішній, і прихований внутрішній зміст подій і викласти його аналітичним пером. Ще б пак, автор – колишній журналіст центральної молодіжної газети, керівник пресслужби Народного руху України, стажист National Forum Foundation (США), редактор Міжнародного канадського радіо (Монреаль), політичний оглядач кількох всеукраїнських газет, автор багатьох книг і документальних фільмів, врешті –  багаторічний голова Незалежної медіа-профспілки журналістів України, громадський діяч, який займається захистом прав журналістів і свободи слова спільно з ОБСЄ, Міжнародною та Європейською федераціями журналістів.

Ідея книжки належить голові правління правозахисні організації "Центр інформації про права людини", відомій правозахисниці Тетяні Печончик.

Про що ця книга? У цілому про те, як була сконструйована і як функціонує система ("пресувального машина"!) боротьби окупантів зі свободою слова у Криму. Ідея її в тому, що ті злочини, починаючи з інформаційної війни, порушення прав людини, громадянських прав кримчан і закінчуючи силовими, бандитськими й військовими операціями, які організувала та провела у Криму Росія та її партнери – кримські організації "Партії регіонів" і "Русского единства", – не зносять гласності, їхні автори із самого початку намагалися бути невидимими і приховати свою діяльність, тому "пресувальна машина" була запущена в роботу ще й до захоплення влади, і до "референдуму".

Стоірнка із книги Юрія Луканова "Пресувальна машина: як Росія знищувала свободу слова в Криму"

Книга починається серією репортажних матеріалів про події лютого-березня 2014 року в Криму. Про те, як у Криму розпалювали антиамериканську істерію, а разом із нею і хамське ставлення до видатних міжнародних діячів, ігнорування ролі ООН, ОБСЄ, міжнародних судів. Автор описує криваві бійки в Севастополі, коли перевдягнені спецназівці й "казаки" побили групу журналістів телеканалу "Інтер" та їхніх колег, поквапливе проведення "референдуму", захоплення Керченської переправи.

Читайте також: Історик продемонстрував безпорадність російської імперської міфології про Крим

Юрій Луканов

Він фотографує, як група бандитів, що називалася "кримською самообороною", блокувала штаб берегової оборони на вулиці Карла Маркса в Сімферополі, як був блокований Кримський інформаційний пресцентр і Центр журналістських розслідувань, як підставні особи та члени комісій махлюють із паспортами й бюлетенями на "референдумі", фіксує всі мітинги та хвилювання кримчан, незгодних із цим "рускомірскім" шабашем.

Друга частина книги – аналіз того, що сталося. Луканов описує, як саме була відключена, а потім видавлена із Криму телекомпанія "Чорноморська", як був витіснений офіс "Радіо Свобода", як журналісти "Чорноморки", сайту "Крим.Реалії", інших міжнародних й українських ЗМІ чинили опір і намагалися доносити до своїх телеглядачів, читачів, слухачів правду про те, що відбувається насправді.

Окремим розділом Юрій Луканов розповідає про роботу журналістів Наталії Кокоріної, Анни Андрієвської, Сергія Мокрушина, які співпрацювали свого часу в Центрі журналістських розслідувань і потрапили під "кримінальну справу", порушену окупантами проти Анни Андрієвської за статтею 280,1 КК РФ і введену в дію проти незгодних із анексією Криму.

У текст цього нарису Луканов додав живі розповіді журналістів, зокрема Сергія Мокрушина, про такі злочини "кримської самооборони" як невмотивоване затримання й побиття журналістів, які просто здалися бандитам чимось підозрілими. Подані ними заяви в поліцію залишилися без розслідування й наслідків.

Читайте також: Документ окупації Криму: свідчать жертви російського злочину

За цією ж статтею був звинувачений і головний редактор кримського інформаційного агентства BlackSeaNews Андрій Клименко. Агентство створило мережу кореспондентів у блокованих гарнізонах українських частин, які висвітлювали події з документальною точністю.

І тільки мешкання спочатку на конспіративній квартирі, а потім терміновий виїзд із Криму, на відміну від інших обвинувачених за статтею 280,1 КК РФ – заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова та кримськотатарського активіста Сулеймана Кадирова з Феодосії – допомогли йому уникнути "рускомірського" судилища у Криму. Проте звинувачення й можливі п'ять років позбавлення волі все ще висять над Андрієм Клименком й Анною Андрієвською, у яких забрали дім і батьківщину і роблять їх нев'їзними до Криму. Але українська журналістика не втратила їх, вони активно працюють в інформаційній сфері, вносять свою частку в деокупацію Криму та перемогу України на Донбасі.

У книзі Юрій Луканов докладно розповідає про долю телеканалу АTR і той переломний момент у ставленні окупаційної "влади" до кримськотатарського народу, коли Володимир Путін, який наполегливо намагався умовити Мустафу Джемілєва співпрацювати з окупантами, зрозумів, що зусилля його марні. Тоді й було оголошено про відмову в продовженні ліцензії для мовлення першого кримськотатарського телеканалу. Телекомпанія ще вела репортажі з гарячих місць Криму, коли трасою поруч неї в Сімферополь уже входили російські війська, а загроза блокади телекомпанії була цілком реальною.

У ті дні виходили в ефір й автор книги Юрій Луканов разом із журналістом Заїром Акадировим. Захищати телерадіокомпанію зібралися кілька сотень кримських татар і кримчан інших національностей, але це не врятувало ATR від проведення обшуку, вилучення техніки та знятих матеріалів.

Читаю цю книгу й емоційно ще раз переживаю ті дні та  місяці, що пройшли через почуття й серце всіх кримчан. І тому, хто хоче зрозуміти сенс, дух і підступність того часу, треба розгоргути сторінки книги Юрія Луканова та почути голос автора.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube