Оце дізналися, що в одному з найпрестижніших університетів Канади – Альбертському університеті – перекладають англійською праці Михайла Грушевського.

І, звісно ж, пораділи за таку достойну популяризацію спадщини видатного українського вченого, або – як точно означив професор Ярослав Дашкевич – "Найбільшого нашого історика. Більшого від якого не було", пишуть журналістки Ірина Костенко та Ірина Халупа у блозі для сайту "Радіо Свобода".

Чи не найважливішою заслугою Грушевського перед Україною та українцями є спростування головного імперського міфу про "общерусскую историю".

Нагадаємо, що Московія століттями перековувала українців на холопів брехнею про "Киевскую Русь – колыбель трех народов", "единую древнерусскую народность" і "общий древнерусский язык".

Грушевський блискуче спростував це безглуздя, науково обґрунтувавши концепцію самостійного історичного розвитку українського народу: "Общерусскої" історії не може бути, як нема "общерусскої" народності… Ми знаємо, що Київська держава, право, культура були утвором одної народності, українсько-руської, Володимиро-Московська – другої, великоруської!"

Читайте також: Протистояння української літератури з імперською Росію триває

Інакше кажучи, Грушевський науково довів, що Україна є спадкоємицею тисячолітньої Русі – наймогутнішої держави європейського середньовіччя – і що ця держава насамперед пов'язана з українським етносом.

На противагу імперському терміну "Киевская Русь" видатний історик запровадив назви "Київська держава" або "Україна-Русь". Власне, саме так називається його знаменита десятитомна праця – "Історія України-Руси".

У радянські часи за читання цієї історії можна було потрапити і за ґрати. Але вже 1991 року саме ці наукові висновки Грушевського лягли в основу тексту Акту проголошення незалежності, де було чітко обумовлено: "…продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні…"

Відтоді минуло вже 29 років. Але чимала кількість громадян України дотепер нічогісінько не знає про науку Грушевського. І ментально продовжує сидіти в імперській "колисці трьох братніх народів" – "Київській Русі". А відтак збагнути значення слів "тисячолітня традиція державотворення України" не може апріорі.

І це не дивно, адже на популяризацію московських міфів сьогодні в Україні фактично продовжує працювати велика кількість державних інституцій та установ. І між ними особливе місце посідають працівники українських музеїв. Не всі. Лише ті, які за майже 30 років так і не змогли вийти зі стану москвоцентричного трансу і – відповідно – зрозуміти державну важливість вчення Грушевського.

Для прикладу подаємо посилання на сайти кількох найвідоміших музеїв української столиці (станом на момент публікації цієї статті):

Національний заповідник "Софія Київська": "Софія … дійшла до наших часів з героїчної билинної доби Київської Русі, доби Володимира Великого і Ярослава Мудрого".

Національний заповідник "Києво-Печерська лавра": "Виникнення Києво-Печерського монастиря обумовлене політичними, економічними, соціальними та культурними наслідками хрещення Київської Русі".

Національний музей історії України: Ранні слов’яни та Київська Русь.

І на кого ж – дозвольте запитати – розраховані такі формулювання? Адже українські школярі вже давно вивчають історію держави на основі наукових висновків Грушевського і саме тому у навчальній програмі Міністерства освіти та науки України зазначено:

"Орієнтовний перелік важливих фактів (явищ) історії України для роботи зі шкалою часу:

Київська держава (княжа Русь-Україна. ІХ–ХІІІ ст.); Королівство Руське (Галицько-Волинська держава. ХІІІ – середина ХІV ст.); Козацька республіка / Військо Запорозьке / Гетьманщина (середина ХVІ – ХVІІІ ст.); творення нової України, держава Україна (ХІХ–ХХ ст.)"

Якщо музейники ігнорують наукові висновки Грушевського і нехтують програмами Міносвіти, то з яких джерел вони беруть інформацію?

Виявляється з "Большой Советской Энциклопедии". Саме на скрижалях цього видання термін "Киевская Русь" донині живе і процвітає і надійно тримає основи "общерусской истории":

Киевская Русь, раннефеодальное государство 9 – начала 12 вв., …За время существования К. Р. восточнославянские племена сложились в древнерусскую народность, ставшую впоследствии основой для формирования трёх братских народностей – русской, украинской и белорусской.

Истоки общности и дружбы русского, украинского и белорусского народов восходят к периоду К. Р. С этого времени ведет свое начало сознание единства происхождения, историко-культурной и этнической близости, родства и неразрывной связи всех частей возникшего в дальнейшем Российского государства.

Цілком очевидно, що ставлення шанувальників "Кіевской Русі" до наукової спадщини Грушевського також обумовлено трактуванням його вчення в "Большой советской энциклопедии":

Грушевский Михаил Сергеевич – украинский буржуазный историк …научное значение трудов Г. ограничено тенденциозностью в отборе и обобщении фактов, националистической интерпретацией источников. Г. враждебно относился к марксизму. …В работах Г. украинский народ противопоставляется русскому, игнорируется их историческая близость.

Читайте також: Чому та як Софійський майдан у Києві став місцем урочистих зібрань у роки Української революції​​​​​​​

Отже, повертаючись до новин із Альбертського університету, можна ще раз порадіти, що наукова спадщина Михайла Грушевського, "найбільшого нашого історика", стає доступною для англомовних читачів.

І вкотре констатувати, що для більшості відвідувачів українських музеїв наука Грушевського про державну історію України лишається недоступною.

З тієї причини, що шанувати і популяризувати історію Грушевського можуть лише вільні громадяни. Громадяни, які не закуті у кайдани радянського ідеологічного рабства. На превеликий жаль, серед працівників українських музеїв – попри 29-й рік проголошення незалежності і 7-й рік російської агресії – таких поки що одиниці.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube