У Росії завершилося голосування щодо поправок до Конституції Російської Федерації, які дозволяють президентові цієї країни Владіміру Путіну обиратися на зазначену посаду ще двічі по шість років.

Перед фінальним днем голосування, яке тривало тиждень, президент РФ Владімір Путін нарешті сам розкрив смисл конституційної епопеї, що з середини січня заводила в глухий кут своєю квапливою незграбністю. Незрозуміле було саме всеросійське голосування, необов’язкове за процедурою, але вперто проштовхуване крізь коронавірусні кордони. Загалом, усі розуміли, що численні зміни різної якості — від управлінських (стосовно повноважень органів влади) до «біополітичних» (про природу шлюбу та роль дітей у житті Росії) — потрібні були для обрамлення однієї-єдиної «поправки Терешкової», яка дозволяє Путіну обиратися ще двічі.

Але навіщо все-таки знадобилося «обнулювати» терміни Путіна так передчасно й так демонстративно шляхом всенародного волевиявлення, правильно відповіли небагато. Коли багатоденне голосування вже почалося, російські телеканали показали інтерв’ю Путіна, в якому він сказав про обнуління таке: «Якщо цього не буде, років через два, я знаю це з власного досвіду, вже замість нормальної ритмічної роботи на дуже багатьох рівнях влади почнеться нишпорення очима в пошуках можливих наступників. Працювати треба, а не наступників шукати».

Голосування усувало проблему Путіна як «кульгавої качки». Правда, він говорив про проблему, яка виникне «років через два». Експерти, котрі претендують на інсайдів із високих російських кабінетів, уже місяців два тому сказали, що проблема «кульгавої качки» виникла ще наприкінці минулого року, коли провалився попередній раунд намагань РФ поглинути Білорусь. Це справді цікаво, бо «нишпорення очима» в середовищі російських еліт було тоді непомітне ззовні.

Читайте також: Путин после 1 июля: что ожидает Россию

Теоретично, пошуки наступника мають припинитися. За попередніми даними Центральної виборчої комісії РФ, у голосуванні з 25 червня по 1 липня включно взяли участь близько 65% росіян , які мають право голосу, за поправки проголосували 78%, проти — 21%. Повторений успіх Путіна на президентських виборах 2018 року, як, імовірно, і обіцяв йому апарат. Неважко підрахувати, що «за» висловилося трохи більше 50% тих, хто має право голосу. Це показник легітимності «обнуленого» Путіна. Можна помітити, що дані ВЦВГД, результати опитувань якого відбивають установки Кремля на майбутні голосування, починалися зі скромніших цифр: проголосувати обіцяли понад 50%, із них «за» — понад 60%. Але потім замовлення на результати голосування уточнили: більш як половина мали проголосувати «за», а не просто проголосувати. Відповідно, показники ВЦВГД пішли вгору й під кінець наблизилися до результату, оголошеного ЦВК.

Перевірити результати швидко не вийде через незвичайність самого голосування. Коли його оголосили місяць тому, голова ЦВК РФ Елла Памфілова зазначила, що голосування буде «позбавлене стереотипів». Зокрема, його розтягнули в часі й вивели за межі встановлених виборчих дільниць. Було дозволено без обмежень голосувати у виїзних наметах і вдома, просто висловивши бажання, без пояснення причин. У Москві та Нижньому Новгороді дозволили електронне голосування. Але ним скористалося трохи більше мільйона людей. Зате дострокове голосування, зокрема в наметах і вдома, забезпечило понад половину оголошеної явки 65%. Як пояснила тоді Памфілова, загальноросійське голосування про поправки до Конституції — це «не вибори, це ексклюзивна, справді унікальна річ».

Російські соціологи, дистанційовані від влади, але, правда, позбавлені ресурсів, які влада забезпечує, одностайно стверджували, що російське суспільство, як мінімум, розколоте в питанні «обнуління». У великих містах, а в Москві напевно, більшість проти «обнуління». Але воно було майстерно поміщене в соціальні поправки, більшість яких населення підтримує.

В таких умовах політичні сили, незадоволені Путіним та його змінами, самі виявилися розколотими. Всі вони розуміли, що Кремль покаже потрібний Путінові результат голосування. Але по-різному бачили кращий шлях, який би ускладнив Кремлю завдання та створив плацдарм для майбутніх політичних перемог. Олексій Навальний вважав, що треба зменшувати фактичну явку. КПРФ і багато опозиційних громадських діячів — збільшити фактичну кількість тих, хто голосуватиме «проти». Ніхто не помилився, що влада візьме своє, але тепер усе ще аморфній російській опозиції лишається розмірковувати, хто зробив неправильно.

Читайте також: Конституционная вакханалия в России, или Про успешный провал “обнуления” Путина

Не можна сказати, що влада не нервувала. Путін, який усіляко оберігає Росію від трати резервів та інфляції, оголосив два істотних соціальних пакети у травні та перед початком голосування в червні. Він багатократно виступав зі зверненням до росіян щодо пов’язаних із Конституцією питань. Останнє з них було вже після початку голосування і, мабуть, відбивало певне занепокоєння з приводу явки та результатів. Із цифрами не можна перегинати, вони мають бути правдоподібними.

Можливість Путіна правити до 2036 року, якщо наступні вибори відбудуться 2024 року, не означає, що він гарантовано скористається цим правом. Можна нагадати історію транзиту влади в Казахстані. Там старіючий Нурсултан Назарбаєв у 2015 році, коли еліти почали гадати, хто буде наступником, призначив позачергові президентські вибори, переміг на них із результатом майже 98% і тим самим припинив усі розмови про наступника. Але потім за пару років він створив систему транзиту й задовго до закінчення терміну несподівано передав пост президента довіреній особі, а сам пішов у відставку і зайняв заздалегідь підготовлені позиції тіньової влади.

З Путіним усе може виявитися і швидшим, і довшим. У Казахстані гадання про наступника тривали кілька років. Але ми не знаємо, коли вони почалися в РФ і наскільки напружений цей процес. Прессекретар Кремля Пєсков передав невизначеність політичного майбутнього характерною бюрократичною мовою: рішення Путіна про участь у наступних виборах залежатиме від стану світової економіки, наслідків епідемії коронавірусу та розвитку регіональних конфліктів. Тобто російському президентові, аби піти, якщо він так вирішить, потрібен «геополітичний момент», коли Росія знову буде на підйомі.

Можливо, це одна з форм шантажу світових лідерів: якщо хочете, щоб Путін пішов, зніміть із Росії санкції та віддайте йому, як він сказав, «подарунки російського народу», «поцуплені» колишніми союзними республіками. Можливо, йдеться про власні уявлення Путіна про його історичну роль.

Нині очевидно, що Путін отримав те, що хотів, коли затівав конституційну реформу. Тепер, скільки б у нього не залишалося часу на реалізацію своїх планів, внутрішні політичні перешкоди усунуто. Швидше, раніше, ніж пізніше російська економіка, а з нею й російське суспільство почнуть відчувати наслідки карантину при COVID-19 і знижений рівень нафтових котирувань.

Доки соціально-економічні наслідки не такі відчутні, Путін може наступати в зовнішній політиці там, де йому з різних причин довелося зупинитися або навіть відступити.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube