Напружена ситуація, що пов’язана з прикордонними перестрілками між збройними силами Вірменії та Азербайджану, викликає значне занепокоєння, бо це затягування додаткового конфліктного вузлу на пострадянському просторі. Вірогідно це черговий погрозливий симптом погіршення міжнародної ситуації в регіоні в період коронавірусної пандемії.

Зараз можна довго гадати про те, яка причина стала головною у черговому епізоді азербайджансько-вірменського протистояння. Схоже тут мають місце вплив і економічної кризи, і геостратегічних інтересів, пов’язаних з ринком енергоносіїв, і посилення негативних авторитарних тенденції на Південному Кавказі, і підступні дії зовнішніх великих акторів. Більш вагомим є питання як поточний конфлікт закінчиться, і які буде мати наслідки для міжнародної безпеки. В даний час, на жаль, у світі триває багато конфліктів: російська збройна агресія на Донбасі та проблема окупації Криму, прикордонне протистояння Індії та Китаю, проксі-війни в Сирії та Лівії, громадянська війна в Ємені, терористичні заколоти в Малі, Нігерії, Сомалі, Мозамбіку, «водна криза» між Єгиптом та Ефіопією, вже хронічна політична криза у Венесуелі. Це відносно великі конфлікти та протистояння, але цей перелік не є вичерпним. Тому поява нового збройного протистояння не є чимось унікальним, але й мало заспокоює. Схоже, що в міжнародних відносинах буде зростати запит на знавців конфліктології та фахівців з миробудівництва, що в принципі є взаємопов’язаними спеціалізаціями.

Чи могла би Україна стати державою, що висуває миротворчі ініціативи для вирішення конфліктів в даний час? Це знову ж таки складне питання, і в цьому контексті хочеться пригадати один з епізодів зовнішньополітичної діяльності нашої країни доби ранньої незалежності, що як раз пов’язаний з азербайджансько-вірменським конфліктом. Певним чином він дає можливість усвідомити, чим це протистояння є для України.

Мова йде про візит другого президента незалежного Азербайджану Абульфаза Ельчибея до Києва в грудні 1992 р та його зустріч з українським лідером Леонідом Кравчуком.

Кілька слів про Ельчебея: його коротке правління в Азербайджані співпало з періодом серйозних випробувань для народу республіки, і в підсумку він був змушений достроково залишити президентську посаду. Але в сучасному Азербайджані на Ельчибея дивляться, як на символ відродження та незалежності. Його апологети та його критики визнають, що він мав високі людські якості: людяність, доброту, прагнення до справедливості. Цікавою є оцінка постаті Ельчибея з боку прем’єр-міністра Великої Британії Маргарет Тетчер, яка на початку вважала його націоналістом, але пізніше зрозуміла, що він «справжній демократ». Деякі дослідники пов’язують таку еволюцію з тим, що він запросив корпорацію ВР на азербайджанський ринок нафти, вірогідно, що не без цього.

Читайте також: 12 трендів найближчого майбутнього: яким буде світ після коронавірусу

Чим же Ельчибей є цікавим для України? Справа в тому, що він належить до архітекторів тісного зближення між Україною та Азербайджаном, який розглядав Київ, як альтернативу російському впливу. За тиждень до візиту в Україну на II з'їзді Народного фронту Ельчибей заявив, що у зовнішній політиці Азербайджанська Республіка буде орієнтуватись на посилення зв'язків із США та Великою Британією, а «що ж стосовно республік колишнього Союзу, то тут пріоритет буде надаватись Україні».

Щодо власне візиту Ельчебея до Києва в грудні 1992 р., то хочеться просто навести витримки з новинних та газетних повідомлень тих часів:

- Угода про дружбу та співробітництво створила правову базу відносин між країнами, що заснована на міжнародних принципах побудови незалежних демократичних держав, що сповідують принципи невтручання у внутрішні справи один одного та територіальної цілісності. Ельчибей відзначив, що відносини з Україною є чудовими, і в обох країн співпадає бачення, як повинна відбуватися економічна реформа. Україна вже вийшла з рубльової зони, а Азербайджан збирається це зробити, і йому може бути корисним український досвід. (Віктория Кулакова, «Кравчук и Ельчибей задоволені підсумками візиту», Газета «Комерсант» №58 від 11 грудня 1992 р.).

- Кравчук заявив, що України виступає не проти СНД, а проти бездіяльності та низької ефективності даної організації, «Азербайджан не приймаючи участі в Співдружності, не відчуває жодного тиску з боку країн членів СНД та розвиває з ними добрі відносини. (Інтерфакс, 11:47, 10 грудня 1992 р.).

- Ельчибей вважає, що складності у відносинах України та Росії створює законодавча влада РФ, що денонсувала акт 1954 р. про передачу Криму Україні, а зараз піднімає питання Севастополю та пояснив подібну поведінку російських депутатів «імперським менталітетом» (Інтерфакс, 11:47, 10 грудня 1992 р.).

- Україна має політичні тертя із законодавчою владою Росії, бо вона втручається в українські внутрішні справи. Кравчук послався на протокольне рішення VII з’їзду народних депутатів Росії щодо доручення переглянути статус Севастополя. «Ми не давали приводів для таких імперських проявів», - заявив Кравчук (Володимир Скачко, «Ельчибей та Кравчук зустрілися у Києві», Независимая газета, №240, від 12 грудня 1992 р.).

- Азербайджан буде представляти інтереси України в деяких країнах Близького Сходу в обмін на представництво Україною інтересів Азербайджану в Європі. Абульфаз Ельчибей відзначив, що Україна та Азербайджан є союзниками в плані співробітництва в Причерноморському басейні: «Якщо ми будемо налагоджувати співробітництво держав в Прикаспійській зоні, ми будемо намагатися, аби в цьому співробітництві брала участь Україна» (Віктория Кулакова, «Кравчук и Ельчибей задоволені підсумками візиту», Газета «Комерсант» №58 від 11 грудня 1992 р.).

Читайте також: Що чекає на Україну та світ після пандемії

- Президент Л.Кравчук заявив, що Україна здатна зайняти безпристрасну позицію по відношенню до обох сторін карабаського конфлікту та готова використати свій вплив для припинення кровопролиття на азербайджанській землі. Президенти двох держав доручили міністрам закордонних справ своїх країн обсудити можливості участі України у врегулюванні карабаського конфлікту (Інтерфакс, 11:47, 10 грудня 1992 р.).

Хоча минуло вже майже 30 років з часів історичної зустрічі Кравчука та Ельчибея у Києві, але очевидним є те, що багато тез, що тоді обговорювалися та озвучувалися лишаються актуальними для сучасності. Це означає, що вони мали стратегічний характер та заявлялися особами з державницьким мисленням. Особливо нагальною в даний час знову звучить проблема безпеки та стабільності регіону Південного Кавказу, так само, як і завершення конфліктів на Сході України та щодо Криму. З іронією долі, Азербайджан та Україну в цьому плані пов’язують «мінські групи», які шукають можливості для вирішення конфліктних ситуацій, що мають різну історію, але дуже багато спільного.

Звісно ситуація у світі в 1992 р. та зараз є відмінною, але Україні можливо знову варто запропонувати свої послуги з врегулювання поточного азербайджансько-вірменського протистояння, як це вже траплялося в історії. Бо чим менше загроз для світової безпеки, тим краще для України, особливо, якщо черговий конфлікт розгортається в зоні її життєво важливих інтересів.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube