Звісно, Порошенко може відпочивати будь-де у відведений для цього час. Будь-де та у будь-який спосіб. Я не іронізую, а справді так вважаю. Серйозно.

Коли він залишив пост президента і став народним депутатом, обсяг його зобов'язань суттєво зменшився. Він уже не Головнокомандувач. Все, що він нам зобов'язаний - декларувати доходи та займатися законодавчою діяльністю. Зокрема, брати участь у засіданнях ВР та парламентських комітетів, вносити законопроекти та особисто за них голосувати.
Поїхав кудись у міжсесійний період? Ну і чудово. Це нас обходити не повинно.

Але це зовсім не означає, що ми не можемо давати цьому всьому політичні оцінки. Наприклад, той факт, що Порошенко поїхав з України в день, на який була призначена чергова акція "Руху опору капітуляції", означає лише одне - сам Порошенко цю акцію серйозно не сприймає. Так само як і "загрозу капітуляції" тут і зараз. Очевидно, що зараз для нього це лише тема, "аби поговорити". І його дії це виразно демонструють.

Читайте також: СНБО: Россия подготовила штабы в Крыму и готова к активной фазе боевых действий

Таким чином, ми бачимо, як сам "опір капітуляції" перетворюється на "тему додаткової політичної кампанії" - це класика вітчизняних політичних технологій. Береться якась важлива тема, і з неї на "постійних засадах" видоюють суспільну увагу та інтерес. Ну а сама тема перетворюється із чогось самоцінного на спосіб постійно про себе нагадувати.

Але найважливіше, що саме слово "капітуляція" знецінюється. Воно перетворюється на щось типу "зубожіння". Я впевнений, що прочитавши про "зубожіння", чимало читачів посміхнулися. Але ж нічого смішного у цьому слові немає. Зубожіння - це страшно, і це страшна реальність багатьох людей, але українські політики так затерли це слово, так замацали своїми масними лапами, що воно уже у політичному контексті може сприйматися лише іронічно. "Капітуляція" рухається у цьому ж напрямку. Бо якось не може вона серйозно асоціюватися із "боротьбою на Бодрумському фронті".

Тепер по місту самої капітуляції. Підписані у певний історичний момент "Мінські домовленості" цілком можна розглядати як капітуляцію. Так, я знаю, що скажуть про "важкі умови" про збережені життя і про виграш часу. І це все буде правдою. А що, колись капітуляції підписували від доброго життя? Думаєте, що Йодль підписав Акт про капітуляцію Німеччини тому, що раптово розчарувався у нацизмі? Ні, він просто не міг продовжувати вести бойові дії. Чому Мінські домовленості можна тлумачити як капітуляцію? Бо вони передбачають, що Україна має здійснити ряд внутрішньополітичних дій в обмін на виведення зі своєї території окупаційного контингенту. Водночас, жодна інша сторона, яка підписала Мінські домовленості, подібних зобов'язань щодо своєї внутрішньої політики на себе не брала.

Але це капітуляція епохи пост-правди, коли зміст ховається за двозначними формулюваннями, які, за певної інтерпретації, можуть бути подані як "перемога". Водночас, ця двозначність дозволяє під тими або іншими приводами відтягувати імплементацію тих або інших норм, що, власне, і робить Україна останні роки. Це перетворило "Мінські домовленості" на "капітуляцію Шрьодінгера", яка одночасно і існує, і не існує.

Читайте також: Ціна перемир'я: чи змусить Путін Зеленського скасувати місцеві вибори

Відповідно, варіантів, що робити, у цій ситуації може бути лише 3. Ратифікувати капітуляцію. Відкинути її. Тягнути час.

Ратифікація капітуляції несе у собі багато політичних ризиків. Це м'яко кажучи. Це якщо абстрагуватися від моральної оцінки таких дій. Відкидання її - це роздмухування війни.

Найцікавіше, що якби чинний президент Зеленський обрав саме такий шлях, то він би залишився у повній політичній ізоляції. Більшість тих, хто зараз виступає проти капітуляції, його би теж не підтримали. Бо їх не цікавлять кроки Зеленського, їх цікавить місце Зеленського. Вони би сказали, що наш недосвіччений президент, прагнучи сподобатися виборцям та в інтересах піару піддався на російську провокацію та зруйнував вибудувану попередниками систему санкційного тиску на Росію. Я у цьому не сумніваюся ні на хвилину.

Читайте також: Кочетков: Для многих боевиков  пребывание на передовой – единственный способ заработка. И перемирие грозит их этого заработка лишить

Тягнути час? Саме подібна стратегія вважалася у нас офіційною за часів Порошенка. Нам розказували про Анаконди, які от-от розчавлять Росію. Треба лише почекати. І нам усе повернуть. Ще і з репараціями. А потім ще почекати... А потім виявилося, що російським режим нікуди не дівається. Більше того, він проводить активну зовнішню політику, витрачаючи на це свої дуже помітні ресурси. І от уже в Європі почали лунати голоси різних "альтернативних політиків", що, мовляв, треба миритися з Росією.

Україна може дати Заходу мало. Росія - багато. Загроза від України - не дуже велика. Від Росії - серйозна. Це треба враховувати та розуміти. тому навіть затягування часу по відкладеній капітуляції Порошенка вимагатиме все нових хитрих ходів та спроб якось перекласти провину за все на Росію. Так, шановні друзі, Україна змушена перекладати провину на Росію, хоча сама стала жертвою агресії, бо в цьому світі завжди сильна спокуса обвинуватити у всьому слабшого. Так простіше.

Читайте також: Россия отказывается быть гарантом перемирия на Донбассе, – Песков

Тому усі ці "танці з бубном" та намагання вгодити всім (що неможливо) можуть тривати довго. Але було б помилкою вважати, що сама Росія тут - пасивний суб'єкт.

2014 року Росія, очевидно, мала не дуже адекватну оцінку ситуації в Україні. Вони там реально марили різними "Новоросіями" та вважали, що лише по одному руху пальця мільйони російськомовних увіллються в "армію Путіна". Реальність виявилася дещо іншою, але видно, що в Росії зробили "роботу над помилками". Зараз вони не намагаються організувати у нас якусь одну "п'яту колону". Вони просто сіють хаос, спираючись на природній стан української ненависті до себе. Ну але це вже дещо інша історія.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube