Вірмени були абсолютно впевнені, що азербайджанська армія не спроможна взагалі ні на що. І ця впевненість зіграла з ними дуже поганий жарт

Замість того, щоб усвідомлювати нові виклики (ведення війн нового покоління — Сирія до прикладу), Вірменія покладалася на ешелоновану оборону, вивчену армію, і головне — на самовпевнене уявлення про те, що азербайджанська армія не вміє воювати, що було підкріплене їхнім попереднім військовим досвідом. Зараз вірмени пожинають плоди своєї самовпевненості, і, в значній мірі, авантюризму, пише у своєму блозі на НВ директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос, інформує UAINFO.org.

Вірменію задовольняла та ситуація, що склалася в Карабаху до початку активної фази конфлікту. Тоді як Азербайджан та ситуація не задовольняла зовсім, і вона рано чи пізно не могла не вилитися у новий конфлікт. Причому такий, що з точки зору Азербайджана мав би повністю переформатувати політичне поле — це, звісно, гра з нульовою сумою. Попередня гра з нульовою сумою — коли Вірменія була задоволена, а Азербайджан — повністю незадоволений. На сьогоднішній день ситуація наближається до того, що задоволений буде Азербайджан, а Вірменія — ні. Азербайджан виграє, а Вірменія програє.

Ключова проблема на сьогодні — чи взагалі залишається бодай якийсь шанс для рішення не з нульовою сумою. І тут мені здається, що поїзд уже поїхав, і це буде складно зробити.

Найкращий варіант — це win-win (коли обидві сторони виграють), але для цього необхідно мати на столі переговорів такі пропозиції, які б задовольнили всіх. Але — це складно, враховуючи, що для вірмен — це екзистенційний виклик (саме так вони це формулюють). Для Азербайджана — це справа честі і питання життя для їхнього політичного класу, і вони це також формулюють як екзистенційний виклик. Станом на зараз я не бачу, що можлива ситуація win-win.

Щодо ролі Туреччини. До її появи як серйозного регіонального гравця, була одна країна, яка могла заявити про готовність застосувати силу. Це — Росія. Наявності цієї так званої «м'якої сили» було достатньо, аби сторони вимушено домовлялися. На сьогодні маємо ситуацію, коли з’являється ще одна країна, яка має не менш «м’яку силу», і має таку можливість, і про цю можливість говорить відверто — якщо у військові дії втрутиться третя країна, то Туреччина вступиться за Азербайджан. Це означає, що Туреччина явно не розраховує брати участь у війні. Але вона дає чіткий сигнал Росії щодо готовності втрутитися у війну. І Росія розуміє, що вона таки може втрутитися, і невідомо хто вийде із цього двобою переможцем. Це — стримуючий чинник від прямого втручання Росії у цей конфлікт. Одна спроможність на іншу спроможність.

Коли чекати на розв’язку? Судячи із перебігу подій, то вірменський фронт рухнув або майже рухнув. Не знаю, яке чудо може врятувати вірмен. Але навіть у цій ситуації все одно Азербайджан зіштовхнеться з дуже серйозними викликами, якщо вирішить іти до кінця — звільняти цю територію Нагорного Карабаху.

Звільнення супроводжуватиметься втечею вірменського населення. Це — порушення гуманітарного права і дуже багато різних речей, які можуть серйозно вдарити по Азербайджану через військові злочини і тому подібне (через таку інтерпретацію подій). Війна є війна, і тут є військові злочини вірменської сторони — стверджують, що бомблять в Гянджі конкретно військові об'єкти, але оскільки їхні ракети абсолютно совдеповські і летять, куди завгодно, то просто знищують квартали міста. І хай вони потім прокурору розповідають, що хотіли знищити якийсь військовий об'єкт, а не цивільний будинок.

Це означає, що Вірменія виявилася не готовою до війни такого масштабу. Вони проґавили цей момент, коли відбулося повне переоснащення азербайджанської армії. Раптом виявилося, що перед ними стоїть потужний противник. Звісно, вірмени розповідають, що воюють із турками, таким чином намагаючись залучити громадську думку на свою користь, особливо європейську, яка не дуже задоволена Ердоганом. Хоча насправді вони воюють із Азербайджаном, і це для них ще гірше — визнавати, що вони зазнають поразки від азербайджанської армії, яку вони вважали, що це — люди з базару, як вони їх називали «базарбайджанці». Отаке принизливе ставлення до них. Парадокси історії, така доля. Це трагедія, що розгортається перед нашими очима.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube