Історія невеликого університетського містечка Лемго на північному заході Німеччини була не дуже мирною. Чому? Це підкаже назва найкращої будівлі - "Будинок бургомістра-борця з відьмами".

Про це пише ВВС, інформує UAINFO.org.

У XVII столітті тут жив відомий переслідувач чаклунів і чаклунок. Ба більше - завдяки службовому становищу він особисто контролював три великі судові процеси над відьмами.

Протягом 50 років (починаючи з 1628 року) понад 200 жінок (і п'ять чоловіків) загинули у полум'ї вогнищ на головній площі цього невеликого міста.

Однією з цих жертв стала Маргарете Креветсик. У 1653 році її заарештували, звинуватили у чаклунстві та в спробі навчити своїм відьомським капостям маленьку дівчинку.

Після тортур Маргарете у всьому зізналася і її спалили на головній площі. Втім, їй дуже пощастило: влада змилостивилась і погодилась, щоб їй спочатку відрубали голову, тому її смерть принаймні не була довгою і болісною.

Власне кажучи, на цьому історія Маргерете і закінчується. Кілька століть поспіль про неї ніхто не згадував. Але все змінилося, коли один колишній поліцейський на пенсії почав досліджувати свій родовід.

Гілка на родинному дереві

Поліцейського звали Бернд Краммер. Він вивчав історію своєї сім'ї й несподівано виявив, що його дружина Улла є родичкою спаленої Маргарете Креветсик.

"Мене просто заколотило, коли дізнався, що серед наших пращурів є так звана "відьма", - розповів він в інтерв'ю ВВС.

"Моїй дружині стало її шкода. Але ми не злякалися, тому що з шкільної лави знаємо, що в ті роки в Європі було багато несправедливості", - додав він.

Маргарете схопили і кинули до в'язниці за звинуваченням її шестирічного пасинка, якого вона відлупцювала за якусь провину. І Краммери вирішили домогтися справедливості для своєї давньої родички.

У 2012 році вони подали офіційну заяву до міськради з проханням повністю реабілітувати Маргарете. Рада розглядала справу п'ять років, але врешті-решт вирішила, що і Креветсик, і решта засуджених і страчених за звинуваченням у чаклунстві, ні в чому не винні і мають бути реабілітовані. Хоч, звичайно, і посмертно.

За словами Краммера, реабілітація безвинно постраждалих важлива, незалежно від перебігу давності. Тому що будь-яка несправедливість, особливо вчинена державою чи церквою, має бути виправлена. "Кожен випадок такої несправедливості не дає про неї забути", - додає він.

Велике полювання

Сьогодні більшість з нас, почувши слова "полювання на відьом", згадує Салем у Массачусетсі. Однак в Європі масштаби трагедії були значно більшими. У Салемі 200 людей звинуватили в чаклунстві, 20 з них загинули. На території сучасної Німеччини число страт за дуже приблизними оцінками наближається до 25 тисяч.

Там, де зараз лежить тиха квітуча Швейцарія, мисливці на відьом викошували цілі села.

Протестантський пастор Гартмут Гегелер з міста Унна поблизу Кельна з 2010 року допоміг виправдати сотні жертв полювання на відьом у середньовічній Німеччині.

"Для мене, - каже він, - суди над відьмами мають багато спільного із засадами християнства. Ісуса також звинуватили у злочині, якого він не скоював, його також катували і стратили. Ми, християни, вважаємо його невинним. Жертви судів над відьмами пройшли через такі ж випробування: їх без вини звинувачували, катували і страчували".

При цьому пастор Гегелер не вважає, що йдеться тільки про виправлення кривд минулого. На його думку, згадувати жертв полювання на відьом треба ще й тому, що "насильство і виштовхування людей із суспільства" відбувається й сьогодні.

Дев'ятирічна "відьма"

Найбільше пастора Гегелера вразила історія Христини Тайпель, дев'ятирічної дівчинки, страченої в травні 1630 року в селі Оберкірхен на півночі Німеччини.

Христина почала раптом розповідати, що вона - відьма, яка ходила на шабаш, де танцювала з дияволом, і що з нею там біснувалися ще 15 односельців: вісім чоловіків, шість жінок і ще одна дівчинка - Грете Хальман.

Ніхто не знає, чому Христина почала раптом говорити кожному зустрічному, що займається чаклунством. Сучасні історики припускають, що причиною могло бути якесь насильство або інша фізична чи психологічна травма.

Хай там що, але влада заарештувала і її саму, і всіх, кого вона назвала. Їх усіх катували. Під тортурами вони називали нові імена. Так тривало три місяці, було сім судових процесів, на яких 58 людей засудили до спалення, зокрема саму Христину, її мачуху, а також Грете та її батьків.

Читайте також: Інквізиторська істерія. Як Європою поширилося полювання на "відьом"

Ми не знаємо, яких тортур зазнала Христина. Цілком можливо, що їй просто показали катівське приладдя і розповіли, що з нею зроблять, якщо вона не зізнається. Це, до речі, була доволі поширена практика під час першої, так би мовити, гуманної розмови. І для дев'ятирічної дівчинки цього залякування могло цілком вистачити, щоб зізнатися в чому завгодно.

Для міцніших у мисливців на відьом та їхніх підручних був великий вибір засобів, які розв'язували язики найстійкішим.

Втім, ймовірні відьми гинули не лише на вогнищах. Одним з поширених способів з'ясування, чи є нещасна жінка відьмою, було випробування водою. Її прив'язували до стільця (іноді просто зв'язували) і занурювали у воду. Якщо вона не тонула, то це означало, що їй допомагає диявол, її діставали з води і спалювали. Якщо ж вона йшла на дно, то вважалася невинною жертвою "випадкової" смерті, її відспівували в церкві та ховали в освяченій землі.

"Ненаситна хтивість"

Багато істориків неодноразово підкреслювали, що мисливці на відьом зі збоченою радістю звинувачували їх в сексуальних стосунках із сатаною

Чоловіки ставали жертвами полювання на відьом значно рідше за жінок, яких серед жертв було 85%.

Дуже часто їх звинувачували не просто в чаклунстві, а ще й в сексуальних стосунках із сатаною. У "Молоті відьом", "підручнику" XV століття, пояснювали, як розпізнавати і ловити чаклунок, а особливу увагу приділяли "невгамовному сексуальному апетиту" жінок, які, на думку авторів, були істотами, "що не знають помірності ні в гріхах, ні в чеснотах".

Британський адвокат Клер Мітчелл нещодавно розпочала кампанію з реабілітації жертв полювання на відьом у Шотландії. Вона вважає, що в їх основі лежало женоненависництво, відгомони якого можна знайти навіть в сучасному суспільстві.

"Звинувачення в чаклунстві, - каже вона, - навіть сьогодні стають інструментом соціального контролю і переслідування жінок і дітей". Вона хоче домогтися реабілітації, вибачень і спорудження меморіалу пам'яті жертв закону про відьом, який діяв у Шотландії з 1562 по 1736 роки.

Очолювана нею група домоглася встановлення меморіальних табличок на прибережній стежці біля села Кілросс. Вони увічнюють пам'ять 380 місцевих жінок, яких кинули за ґрати, катували, повісили, а потім спалили.

Минулого року також вирішили встановити пам'ятник на місці поховання Ліліас Ейді, жінки, що померла у в'язниці в 1704 році, після того, як її змусили зізнатися у сексуальних стосунках з дияволом.

Група вчених з Університету Данді під керівництвом професора Крістофера Ринна змогла відтворити її обличчя. Він сказав, що, на його думку, Ліліас була абсолютно безневинною жертвою жахливих обставин.

"Врятуйте нас від сатани!"

Хвиля істерії щодо чаклунства й усілякої чортівні почалася у Шотландії з нелегкої руки короля Якова VI. Той вважав себе експертом з окультизму і навіть написав про це книгу.

Якось, коли король повертався додому з Данії, його корабель потрапив у сильний шторм. Він вирішив, що винні в цьому були відьми і наказав їх зловити і знешкодити. В результаті понад 4000 людей звинуватили в чаклунстві, з яких 2600 стратили.

Читайте також: На Хэллоуин и к ведьме не ходи. Как судили украинских колдуний прошлого

Одне з найбільш безглуздих звинувачень у чаклунстві було на Оркнейських островах, каже адвокат Мітчелл. Історія, на перший погляд, абсолютно неймовірна. Одна жінка посварилася з рибалкою з її ж села. Незабаром після цього він потрапив у шторм. Повернувшись, він заявив, що у морі бачив тюленя, який на нього якось особливо подивився, і він відразу зрозумів, що це - не просто тюлень, а та сама відьма.

Місцева влада ні хвилини не засумнівалися в тому, що жінка могла перетворитися на тюленя, тому рибалці повірили, а її стратили.

Переписування історії

Однак переписувати історію зовсім не легко, навіть коли мова йде про очевидну несправедливість.

Пастор Гегелер, наприклад, розповів, що в Німеччині деякі представники місцевої влади відмовляються реабілітувати відьом, побоюючись, що це зіпсує репутацію міста і відлякає туристів.

Релігійні ж лідери, хоч, з одного боку, і з розумінням ставляться до відновлення історичної справедливості, з іншого - вважають, що церква повинна займатися поточними справами, як то - допомагати мігрантам і боротися з бідністю.

Проте, за словами адвоката Мітчелл, нещодавнє руйнування статуй історичних постатей, пов'язаних з работоргівлею, показує, що людям не байдужа історія: "Вони хочуть, щоб сучасний світ показував історичну правду, і не хочуть, щоб їм згодовували версію, яка народилася в інші часи".

А для Краммерів історія далекої родички нагадала про ближчі до нас події. Бабуся Бернда була єврейкою, але їй вдалося пережити нацизм. Його прадіду і прабабусі пощастило менше. Він п'ять років шукав могилу діда і врешті-решт у 2001 році, через 60 років після його смерті, дізнався, що той лежить у братській могилі під Берліном.

Для нього це стало справжнім потрясінням: "Я простояв там дві години, нічого не робив, просто дивився на могилу, думаючи про те, з якою жорстокістю люди іноді ставляться одне до одного".

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube