"Партія повинна бути сексі, вона має збуджувати", – таку політику "Слуги народу" понад рік тому виголосив прямо із трибуни голова партії Олександр Корнієнко, і відтоді щось пішло не так

Про це для "Тижня" пише Тетяна Микитенко, повідомляє UAINFO.org.

Усе відбулося у традиціях фільму категорії С: коли хотіли сексу, а вийшов сексизм. Й ось упродовж усього свого відносно недовгого існування "слуги" прямолінійно й послідовно демонструють повний спектр талантів у цій царині: від "аналу – табу" до "корабельної сосни".

Вичленувати, на якому саме етапі все полетіло шкереберть, важко:

• іще до депутатської присяги, коли Бужанський назвав журналістку "тупою вівцею", а Дубінський його в цьому підтримав?

• під час "робочих" листувань на тему витоків кар’єри Олександри Клітіної, що чомусь спровокувало її звільнення, а не відставку тих, хто її обговорював?

• чи, можливо, тоді, коли до лав партії прийняли засудженого за зґвалтування Іванісова – тут варто визнати, що він це приховував, тому, може, тоді, коли його не позбавили мандату, хоча інформація стала загальновідомою й могла стати причиною?

Зрештою, байдуже, коли все почалося. Важливо, що ми надто стрімко пірнули в дуже специфічний світ політики із присмаком аналітики на прикладі гумових ляльок й України як насоса (так, це Тищенко) і далі туди занурюємося.

Читайте також: Берегиня в однострої: реалії завдають нищівного удару по архаїчному стереотипові

І не те щоб це занурення відбувалося лише з негативних причин, а навпаки – українське законодавство вдосконалюється, зокрема щодо забезпечення рівного доступу до політичного представництва, і тепер, коли Виборчий кодекс передбачає суворі ґендерні квоти, партіям доводиться зважати на таку вимогу.

Інша річ, що досвіду з адекватного ставленням до присутності жінок у політиці бракує нам усім, а не лише партійцям нашвидкуруч зліпленого утворення.

"Вам би гарного чоловіка, а не в політику йти", "Іди заміж і дітей народжуй, поки можеш, а в політику бабусею підеш, коли наберешся досвіду", "Гарна дівка, тільки що вона розуміє в управлінні містом", "А інших розваг, окрім депутатства, немає?" – варіацій засуджень у відповідь на спробу будь-якої жінки розпочати політичну кар’єру в нашій країні безліч, до того ж найчастіше вони крутяться довкола отого визначального слова "жінка/дівчина" як переконливої характеристики абсолютної профнепридатності.

І так, ніби таких настроїв бракує нашому суспільству, цього політичного сезону "слуги" щедро досипали упереджень і стереотипів ще й зі свого боку.

Зокрема, той самий Корнієнко визнав, що "певна ґендерна проблема" є, і його партія цю проблему розв’язує. Та тільки робить це специфічно: "Ми заборонили висувати нянь, коханок тощо, так. Ми хотіли б, аби в наших списках були жінки, які свідомо йдуть у місцеву політику".

Тобто нянь і коханок не висували тому, що партія заборонила, а раніше можна було? Після такого висловлювання стереотип щодо представництва жінок у політиці та шляху, яким вони туди потрапляють, лише вкорінюється на словах про "нянь і коханок", хоча водночас Корнієнкові для балансу варто було б наголосити на проблемі "весільних фотографів та інших коміків".

Можливо, проблема зовсім не у статі? Може, питання в тому, що в партії взагалі є "певна проблема" з набором команди, а тому набирають вони абикого, хоч би й Олега Філімонова?

Окремого фейспалму заслуговує те, що на цих місцевих виборах партія зробила зі своїм головним жіночим обличчям Іриною Верещук. Закріплюючи зневажливі стереотипи про жінок у політиці ротами одних, ротами інших "слуги" оголошували, що міським головою Києва має стати жінка, бо ж Верещук – жінка, а тому час уже мером стати жінці, бо жіночого мерства столиця ще не бачила.

Читайте також: Зеленський іще є, а з його епохою вже покінчено. Політичні підсумки року, що минає

На цьому ґендерно забарвлені аргументи завершилися, і не дуже зрозуміло, навіщо було їх починати. Підкреслювати той факт, що Ірина – жінка, заради самого факту – це намагання зіграти партію в шахи з допомогою кубика Рубіка.

Отож кампанія Верещук стала не важелем проти ґендерних упереджень суспільства, а, навпаки, закріпленням підходу до розкриття суті політикині через колір її сумочки, висоту підборів та якось особливо оформлених сторінок у соцмережах.

Дещо схожим став ефект масової ходи в політику дружин (Порошенка, Кулеби, Ляшка, Насірова). Тут прослідковується чітке бажання зіграти на стереотипі "мати-дружина-берегиня", та чи не закріплює така тактика за жінками їхнє неавтономне від чоловіків місце під політичним сонцем?

На жаль, поки що українкам легше потрапити до парламенту США (а на останніх виборах Вікторія Спартц справді виграла перегони в Палату представників Конгресу США), ніж посісти помітні політичні позиції в Україні й не стати водночас яскравим винятком, як це десятиліттями було з Юлією Тимошенко.

Справді, коли Камала Гарріс стала віцепрезиденткою США, на українських виборах відсоток жінок серед кандидатів у міські голови по Україні становив скромну цифру 16, а відсоток переможниць у містах обласного значення наблизився до нуля.

Так, ми досі живемо у світі, де зневажливі фрази штибу "баба да", "корабельна сосна", "жінки – туристичний бренд" не ставлять хрест на репутації та кар’єрі автора висловлювань.

Водночас терпимість до всіх названих явищ стає дедалі меншою, а дискомфорт, якого зазнають ті, хто вдається до колись звичних сексистських прийомчиків, щоразу зростає – загальні тенденції однозначно змінюються, настрої суспільства невтримно еволюціонують. Та що вже там – насправді "корабельною сосною" в колективній пам’яті назавжди залишиться сам Корнієнко. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube