Звісно, є й проміжні варіанти. Але загалом я знаю дві версії юних, честолюбних, уже достатньо освічених українців із громадським темпераментом – так би мовити, лідерів майбутнього. Юні – це умовно, бо їм уже під тридцять, у цілому вони сформувалися, залишається підгонка й фінішні операції. Далі починаються розбіжності

Про це для "Тижня" пише Юрій Макаров, повідомляє UAINFO.org.

Зазначу відразу, що під словом "лідер" я розумію людину, яка здатна виробляти моделі майбутнього й не обмежується їх обговоренням на лавочці біля під'їзду під пивасик, а має енергію та амбіції впроваджувати їх у практичне життя в масштабах свого бізнесу, великої компанії або її підрозділу, території, громади, цілої країни. Молоді лідери – це завтрашній кадровий резерв підприємництва та політики. Ті, хто вже завтра-післязавтра керуватимуть Україною.

Отже, категорія перша, про яку я вже неодноразово захоплено писав: діти незалежності, що народилися близько 1991-го й геть не пам'ятають "совка" з усіма його принадами. Це ще не 40 років пустелею, але перше наближення. Почати варто з того, що вони вільні. Хто не розуміє, що це означає, немає сенсу пояснювати. Їм дещо бракує уявлень про ієрархії, що в нашому випадку радше перевага, ніж недолік: вони не мають страху або мають його в обмеженому діапазоні, який дозволяє протиставляти себе державі, її окремим органам, зокрема правоохоронним, сталій громадській думці тощо.

Читайте також: Дива не станеться: свіжа кров є, але годі чекати від неї революцій

Вони мають цінності – це, безумовно, новий фактор, який раніше сприймався на рівні індивідуальної моралі, тепер він визначальний у рамках соціуму. Іншими словами, це все молоді люди, які є безкомпромісними патріотами України, принаймні в міру свого розуміння. Вони принципово не порушують законів і правил, платять податки, не крадуть, не зловживають і рішуче вимагають того самого від інших. Запропонувати їм хабар чи відкат означає образити до кінця життя, я не жартую! Просто бути нечесним, як і бути не патріотом, – це для них не cool, не круто.

Брак компетенцій вони компенсують мотивацією та часто-густо на менеджерських посадах виявляються ефективнішими за забісованих патентованих керівників. Вони можуть бути як дуже лівими, так і дуже правими та в обох випадках здатні наробити чимало дурниць внаслідок збою в навігації, але прагнення якщо не всеосяжного добра та справедливості, то бодай здорового глузду їм безумовно притаманне. Величезну – саме величезну! – кількість таких людей я зустрічав на фронті, а також серед волонтерів – власне, було б дивно, якби було інакше.

Супутні ознаки слід визнати вторинними: володіння хоча б однією іноземною мовою, знайомство з іншими країнами й узагалі відсутність трепету перед закордоном, захоплення комп'ютерними іграми та мережевою культурою і навпаки зневага до телевізора, практична відсутність сексуальних табу разом із підвищеними вимогами до емоційної близькості… І ще багато вартостей, яким старші генерації можуть дивуватися, а в чомусь і позаздрити. Не стверджуватиму, що це вичерпний портрет покоління – на покоління описана спільнота не тягне, вона явно в меншості, але хто сказав, що лідерів має бути більшість?

Читайте також: Симптом гуманітарної біди: на часі переосмислення культури пам’яті

Ну, а друга категорія юних талантів позірно схожа на першу, але за суттю своєю протилежна, бо в цих домінанта – свобода мінус цінності. Увійшовши в життя в часи торжества товарно-грошових відносин, вони рано з'ясували для себе, що найпростіший спосіб вирішення проблем наявних і таких, які ще виникнуть, полягає в матеріальній зацікавленості контрагента, бажано підкріпленій "дахом" у вигляді старшого патрона або клану, або того й іншого разом. У них було мало шансів отримати кваліфікацію, бо на заваді стояла звичка складати будь-який іспит через матеріальне заохочення, аж до купюри в заліковій книжці. Називати їхні уявлення про світ цінностями було би занадто сміливо, йдеться радше про пріоритети, які передбачають особистий комфорт, визнання та владу в досяжному наразі обсязі.

Я не знаю, звідки беруться перші, їхня масована поява – загадка, якщо не вдаватися до таких ефемерних пояснень, як традиції, національна культура, віра тощо. Звідки ж беруться другі – не питання. Наявна матриця соціальних стосунків у державі Україні стимулює саме їхнє визрівання. Від комерційних у квадраті вишів до так само традиційних звичаїв питати не із себе, а з ближнього, від мікроекономіки, де успіх приносить передусім уміння домовлятися та надувати щоки, до наочних прикладів "успішних" людей із телевізора та глянцю. Будь-який випуск новин, політичне токшоу, інтерв'ю з "господарями життя" у відеоблозі спокушає брати приклад із наявних моделей, зазвичай потворних. Цікаво, хто завтра прийматиме рішення в моїй країні? Дуже хотілося би, щоби перші. Дива трапляються.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube