Храм на честь Покрови Пресвятої Богородиці, який нині належить Православній церкві України (ПЦУ) в місті Перечині Закарпатської області. На світлині віряни під час урочистого богослужіння та освячення новозбудованого дерев’яного храму, 11 вересня 2016 року

Нещодавні події в селі Діловому на Рахівщині нагадали про другу річницю Томосу про автокефалію Православної церкви України. У цьому закарпатському селі цього січня вчинили підпали двом активістам місцевої громади Православної церкви України (ПЦУ), яка напередодні виграла апеляційний суд на право користування храмом Успіння Пресвятої Богородиці

Про це для "Радіо Свобода" пише Олександр Гаврош, повідомляє UAINFO.org.

Церква Пресвятої Богородиці, село Ділове Рахівського району Закарпатської області

Ще позаторік більшість цієї громади вирішила перейти до лав ПЦУ, належно оформивши й зареєструвавши документи. Однак УПЦ (Московського патріархату; РПЦвУ) із цим не погодилася та стала влаштовувати всілякі перешкоди рішенню вірників. Судова епопея тягнулася майже два роки й нарешті увінчалася рішенням на користь помісної православної церкви.

У відповідь опоненти вдалися до силового протистояння, блокуючи храм, а тепер уже й до прямих фізичних акцій проти активістів – куратора релігійної громади та скарбника.

Показово, що захищати московську церковну орієнтацію приїздять з-поза меж села, зокрема, скандально відомий монах Венедикт Хромий, який виступає за "Русинську народну республіку". Він навіть вів пряму трансляцію із села Ділового.

На своїй сторінці у фейсбуці отець Венедикт вивісив русинський сепаратистський "прапор" у поєднанні із гаслом про 75-річчя "Великой победы". Така непоєднувана суміш дивна для закарпатця, адже тутешні сепаратисти навпаки вважають визволення Закарпаття в 1944 році окупацією.

Читайте також: Волошина: "Рівновіддаленість" від ПЦУ й РПЦвУ – це як ставити знак рівності між ЗСУ й російськими окупантами

Але якщо зважити, що Хромий – прізвище не місцеве, а сам він закінчив Петрушівську школу на Чернігівщині, як зазначає на своїй фейсбучній сторінці, то чого дивуватися, що він не розуміється в закарпатських тонкощах? Ось такі "активісти" і приїжджають у Ділове, аби не дати громаді помісної православної церкви зажити мирним релігійним життям.

Подібна ситуація і в селі Присліп на Міжгірщині, де теж уже майже два роки не дають утілити рішення місцевої громади про перехід у лоно ПЦУ, яке давно законно оформлено, із правом на храм і земельну ділянку включно.

Програвши суди, прибічники московської церкви просто вдаються до брутальних дій. Схожу тактику вони роками використовували й у протистоянні з Мукачівською греко-католицькою єпархією, коли просто не давали виконувати рішення суддів про передачу релігійних храмів іншій стороні.

Церква в селі Присліп на Міжгірщині Закарпатської області

І в цій ситуації представники державної влади демонструють безпорадність у виконанні судових рішень. Ні виконавча служба, ні поліція, ні прокуратура, ні місцева влада не ухвалює жодних рішень проти порушників закону, благословляючи своєю бездіяльністю агресивне беззаконня.

За демократичної Чехословацької держави, яку так люблять ностальгійно згадувати на Закарпатті, схожі релігійні протистояння миттєво вирішували за допомогою поліції, а всіх блокувальників чекала в’язниця та штраф. Бо держава – це насамперед тріумф права. І якщо є кінцеве рішення суду, то його виконують. Інакше в суспільстві запанує закон джунглів і хаос.

Закарпатська влада традиційно потурає московській церкві, заплющуючи очі на порушення закону з її боку. У підсумку такими показовими силовими діями УПЦ (МП) удалося стримати масовіший перехід вірників у лоно ПЦУ. Мовляв, навіть якщо ви зробити все законно й демократично, ми все одно не дамо вам молитися в церкві. Тому забудьте про автокефалію!

Московський патріархат – уже в меншості серед релігійних громад

Але попри видимий успіх московського православ’я на Закарпатті, ситуація не є такою однозначною. Процеси йдуть, навіть якщо вони й непомітні ззовні.

За статистикою ОДА, в області діють 663 православні громади московського підпорядкування і 94 – ПЦУ. І хоча різниця суттєва, але окреслилася тенденція до поступового зростання Православної церкви України. Зокрема, громади ПЦУ вже діють майже в усіх райцентрах і містах: в Ужгороді, Мукачеві, Берегові, Виноградові, Іршаві, Хусті, Тячеві, Рахові, Перечині, Чопі. Тобто в найбільших населених пунктах Закарпаття вже є альтернатива до московського православ’я, що, без сумніву, відбирає частку вірників, серед яких особливо багато інтелігенції.

Читайте також: Топеда марки "Філарет", або Навіщо Медведчук вирішив відгодувати "Київський патріархат"

Відбувається і притирання всередині самої ПЦУ, адже до 2019 року тут існували аж три різні гілки церковних юрисдикцій, які тепер з’єднані воєдино. Цей процес непростий і теж потребує часу.

А головне – міняється свідомість самих вірян. Згідно з опитуваннями, більшість православних закарпатців відносять себе до ПЦУ, а не до УПЦ (МП). Цей парадокс пояснюється тим, що до церков ходять меншість тих, хто називає себе вірними. Більшість закарпатців проводять неділю біля телевізора чи ґаджетів, а не в Божому храмі.

УПЦ (МП) застрягла в консервативній ідеології тв не хоче бачити змін у суспільстві, де все московське давно стало синонімом заскорузлості, зокрема й у релігійному житті. За останні два роки помітно, як московська церква зникає з інформаційної картинки краю, а якщо й згадується, то в контексті протистоянь.

По суті московська церква опиняється в опозиції до панівної суспільної думки в області. Це призводить до дедалі більшого її скочування на маргінес, іще більшої закритості. Так, гучним провалом увінчався похід в Ужгородську міську раду настоятеля найбільшого православного собору Закарпаття Димитрія Сидора, який набрав аж 109 голосів у 120-тисячному місті.

Усе це підриває і без того невисокий авторитет московського православ’я, а протистояння із силовими акціями створюють нехіть до релігії взагалі. Адже й у Діловому, й у Прислопі є інші церкви Московського патріархату, де спокійно можуть молитися вірники УПЦ (МП). Але ж ні – тут головне провести показові розборки з "віровідступниками".

Уся ця войовнича гра м’язами, в якій мало місця вченню Христа про братерську любов, призводить до ще більшої секуляризації суспільства, яке ходить до церкви раз у році святити паски й ковбасу. А поміж тим цілий рік спокійно обходиться без священничої опіки.

Церква, яка не відбиває настрої людей, не має всередині потрібної гнучкості та прозірливості, стає непотрібною суспільству. Як тут не згадати приклад із чехами. Коли їхня церква перестала бути національною, вони відвернулися від неї. І нині це – найатеїстичніший народ Європи, де атеїстами відкрито зголошуються понад 50% населення.

Подальше релігійне подрібнення, зростання кількості релігійних громад і водночас зменшення вірян усередині них – буде й надалі залишатися головною релігійною тенденцією на Закарпатті, що призводитиме до поступової втрати впливу на суспільство.

Молитовних домів більшатиме, а молільників – меншатиме. Адже навіть найбільший Московський патріархат – це лише третина від усіх зареєстрованих релігійних громад Закарпаття, а отже, вже очевидна меншість. У такій ситуації ніхто не має права диктувати свою волю решті, а тим паче порушувати закони України про свободу віросповідання.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube