Тих, хто свідомо вирішив не заводити дітей, звинувачують в егоїзмі — або приписують їм букет психологічних і медичних проблем. 

Фокус дізнався, що думають про ситуацію медики, психологи, самі чайлдфрі та їхні опоненти, інформує UAINFO.org.

Нещодавно 26-річна дизайнерка Вікторія Рябчун звернулася до гінеколога зі скаргою на тривалу затримку менструації. Насамперед вона хотіла виключити вагітність, а вже потім з'ясовувати, що ще могло бути не так.

— Чому ви так боїтеся вагітності? — поцікавилася лікар.

— У мене немає власного житла, зарплата мінімальна, а ще бувають депресії, — відповіла пацієнтка.

— Ну що значить зарплата? Вагітність для вас зараз найкращий вихід, потім буде пізно, а так народите — і проблеми з гормонами вирішаться.

Вікторії не хотілося продовжувати цей діалог. Вона не планувала заводити дітей і не бачила тут теми для обговорення.

Пресинг: "Ти ж майбутня мати!"

Постійні відсилання до гіпотетичного народження дитини — одна зі складових "репродуктивного тиску", соціального пресингу, спрямованого на те, щоб люди, які насправді не бажають бути батьками, все-таки ними ставали. Тиск цей направлений у першу чергу на жінок. Навіть традиційний підбір іграшок для дівчаток за умовчанням передбачає мотив материнства. У ляльок мало спільного з живими дітьми, але, граючи з ними, дівчинка поступово засвоює думку про те, що в майбутньому стане мамою. Критика на її адресу часто супроводжується умовляннями на кшталт "Ти ж майбутня мати!" І це завжди звучить, як аксіома.

Читайте також: "У шлюбі необхідне співчуття", – десять правил щасливих стосунків від Зої Казанжи

Не можна сказати, що такий пресинг зовсім не поширюється на чоловіків. Вони, як правило, починають відчувати тиск у віці, який у їх соціальному середовищі вважається придатним для вступу в шлюб. Але оскільки традиційний розподіл гендерних ролей у патріархальному суспільстві описує народження дітей як жіноче призначення, а чоловікам надає набагато ширший вибір можливих життєвих цілей, то і відсутність потомства оцінюють по-різному — залежно від статі. Про чоловіка у таких випадках говорять так, немов він недоотримав чогось від долі. Про жінку — так, ніби вона не виправдала надій, не принесла світу користь, яку від неї очікували.

Несвобода вибору: не можна не народжувати

Киянка Міла Усенко визнається, що сторонні люди, дізнавшись про її свідоме рішення не заводити дітей, відразу ж намагаються приписати їй букет психологічних або медичних проблем. Одні висловлюють припущення, що або вона сама, або її чоловік насправді не здатні до продовження роду. Інші називають психічно ненормальною, тому що нормальна жінка просто не може не хотіти стати мамою. Треті звинувачують в егоїзмі.

"Егоїсткою мене точно назвати не можна: до 33 років я жила заради сім'ї, доглядаючи за молодшими і старшими, — говорить Міла. — Ми з чоловіком обоє здорові, у нього чудова потенція, нам подобається наше спільне життя, ми просто не хочемо, щоб у ньому з'явилася дитина. Загалом я дуже тепло ставлюся до дітей. Я з тих, хто ніколи не зробить зауваження батькам, у яких в громадському місці голосно плаче немовля, і не обуриться, коли чийсь малюк на вулиці стрибає по калюжах так, що бризки розлітаються на всі боки. Я навіть розумію, що гіпотетично щось втрачаю, відмовившись від ідеї материнства, але не хочу заради нього ризикувати своїм фізичним і психічним здоров'ям, а також фінансовою незалежністю".

Читайте також: Чому в Україні не кожне молоде подружжя хоче мати дітей

Виходячи з результатів недавнього опитування, організованого соціологічною групою "Рейтинг", 42% українців негативно ставляться до тих, хто ідентифікує себе як чайлдфрі (тобто принципово не хоче народжувати дітей). Для порівняння: у негативному ставленні до представників ЛГБТ зізналися 47%. Розбіжність невелика — виходить, що натуралів, які вирішили не залишати потомства, в Україні не люблять приблизно так само, як геїв, лесбіянок, бісексуалів і трансгендерів. Цікаво, що лояльніше всього, згідно з соціологічними вимірами, до обох категорій ставляться жінки віком від 16 до 24 років. У хлопців того ж віку показники схвалення чайлдфрі та ЛГБТ утричі нижчі.

Ставлення українців до ЛГБТ і чайлдфрі. Фото: Олександр Пономарьов (інфографіка)

Американський психотерапевт Роджер Мікао у книзі Happily Single Guy ("Щасливо самотній хлопець") пише про те, що для дівчат, що живуть у країнах, що розвиваються, 16-25 років — вік максимального репродуктивного пресингу. Саме в ці роки соціум особливо наполегливо нагадує про те, що їх основне призначення нібито полягає у народженні дітей. У США і країнах Західної Європи пік настає на кілька років пізніше.

Сімейні цінності і старі рани

У Сполучений Штатах, Великобританії, Швеції та Франції давно існують громадські організації, які допомагають справлятися з репродуктивним тиском тим, хто прийняв рішення бути чайлдфрі. Вони надають безкоштовну психотерапевтичну допомогу і організовують юридичні консультації для тих, хто вважає, що обмежені пресингом права потрібно захищати в суді. На противагу, у тих же країнах діють об'єднання, дуже активно пропагують те, що називають "традиційними сімейними цінностями". З різним ступенем жорсткості виразів, але завжди дуже категорично, вони критикують чайлдфрі, називають їх вибір небезпечною помилкою, про яку колись доведеться пошкодувати. Судячи зі змісту книги Мікао, в США і Європі негативу стосовно тих, хто вирішив не заводити дітей, не менше, ніж в Україні. Глибинні причини цього психотерапевт вбачає у застарілих і не завжди усвідомлених образах на власних батьків.

Нерозуміння. Далеко не всі жінки готові змінити життя заради народження дитини. Багато українців не можуть цього зрозуміти

"У нашому поколінні мало хто може похвалитися абсолютно гармонійним дитинством, безпроблемним психологічним контактом з батьком і матір'ю, — пише Роджер Мікао. — Майже кожен, покопирсавшись у пам'яті, знайде чимало моментів, коли здавалося, що татові чи мамі він просто не потрібен. І тоді виникало питання: може, вони взагалі не хотіли мати дітей або конкретно мене не хотіли? Чи треба говорити, що травми, отримані на початку життя від нестачі батьківської любові, позначаються у зрілому віці. І щоразу, коли на шляху зустрічається той, хто не любить свою дитину або принципово не хоче мати дітей, це схоже на неакуратний дотик до незагоюваної рани".

Читайте також: 10 причин того, что современная мама - подруга, которая всем нужна 

Зрозуміло, офіційна аргументація противників чайлдфрі не має нічого спільного з дитячими образами. Вони посилаються на демографічні ризики: мовляв, суспільства, де більшість людей вирішить не залишати потомства, в результаті перестануть існувати. Також підкреслюють, що популярна на Заході модель молодої сім'ї double income no kids ("подвійний дохід, немає дітей") заохочує споживацьке ставлення до життя і підміну загальнолюдських цінностей умовно маркетинговими.

Материнський інстинкт без підтримки

Якщо в США і Європі організації, що різко критикують чайлдфрі, як правило, надають благодійну або консультативну допомогу тим, хто все-таки зважився завести дитину, то в Україні часто обходяться лише критикою. 29-річна мешканка Шостки, Ольга Фіненко, згадує, що перед пологами лікар говорила їй: "Не кричи, знала, на що йдеш!" А Ольга нічого не знала: багато змін, які відбулися з її тілом під час і після вагітності, виявилися неприємними сюрпризами.

На думку Фіненко, в системі охорони здоров'я гостро не вистачає дільничних психологів для матерів, а особливо для тих, хто недавно привів на світ первістка.

"Новій мамі, яка ніколи ще не була в цій ролі, страшно і самотньо, — каже Ольга. — Як правило, вона не отримує адекватної підтримки, тому що в нашій країні материнство оповите міфами".

Дільничні психологи для мам в Україні, напевно, з'являться ще нескоро, а ось центри передабортного консультування вже є. З 2018 з 2019 рік громадське об'єднання Pro-life Україна відкрило сім таких у різних районах Києва. Вижили з них тільки два.

"Для нас було важливим розміщувати ці центри безпосередньо в приміщеннях жіночих консультацій, а також, щоб лікарі направляли туди пацієнток, які вирішили перервати вагітність. Але багато гінекологів, особливо представники старої школи, саботували наше починання, — каже Олександр Єрух, керівник Pro-life. — Серед тих, хто все-таки пішов консультуватися до наших психологів, 20% в результаті відмовилися від аборту. Часто рішення про переривання вагітності жінка приймає не самостійно, а під тиском родичів. Цю проблему можна вирішити за допомогою сімейної терапії. Іноді нею рухає страх, і вона не може уявити, як жити далі, якщо зберегти дитину. За моїми підрахунками, якби у всіх жіночих консультаціях відкрилися наші кабінети і гінекологи направляли б туди всіх, хто збирається позбутися від вагітності, то через рік ми забезпечили б додатковий приріст населення 30-40 тис. осіб".

Єрух стверджує, що у його організації немає ніякого конфлікту з чайлдфрі і прочойзерами (тими, хто відстоює право самостійно розпоряджатися своїм тілом). Офіційно Pro-life Україна не вимагає заборони абортів, але діяльність об'єднання спрямована саме на те, щоб якомога більше жінок народжували дітей. До цього дня філософи, футурологи т а екологи сперечаються про те, корисний чи шкідливий для майбутнього людства швидкий приріст населення, чи так уже правильно мотивувати співгромадян виробляти нове потомство. Однозначної відповіді дати ще ніхто не зміг, тому суперечка між чайлдфрі та прихильниками традиційної сім'ї тривають.

Чайлдфрі — особливі думки

Діти екзистенційної кризи

Ярина Денисюк, головна редакторка музичного видання "Неформат"

Вік: 29 років

Сімейний стан: в моногамних стосунках останні 7 років, укладати шлюб не планує

Ярина Денисюк: "Чи так важливо передати комусь саме мої гени? У дитячих будинках повно дітей"

Я зрозуміла, що не хочу дітей ще на перших курсах університету. Перебувала в екзистенційному пошуку. Світ, який він є, мене не влаштовував. Не уявляла, як можу приректи когось на аналогічні страждання. Уява малювала момент, коли гіпотетична дитина запитає: "Мамо, для чого я тут?" Відповісти буде нічого.

Якщо комусь просте "не хочу" здається недостатньо вагомою причиною, щоб не мати дітей, можу навести кілька аргументів. Ви читали новини? З екологією скрізь відбуваються такі речі, що здається, світ летить у прірву. Політична та економічна ситуації в Україні поліпшуються зі швидкістю равлика. Як у таких умовах можна не боятися народжувати дитину? Крім того, мене лякає сам процес пологів і пов'язані з ним фізіологічні ризики. Я люблю себе більше, ніж якусь нову людину. Тим паче ще невідомо, що з неї виросте. Для неї доведеться витратити так багато часу та інших особистих ресурсів, що це, по суті, означає пожертвувати власним життям.

Чи так важливо передати комусь саме мої гени? У дитячих будинках повно дітей. Якщо колись мені дуже захочеться дитину, я знаю, куди звернутися.

"Мені і так добре"

Дарина Наумова, IT-фахівчиня

Вік: 35 років

Сімейний стан: у стосунках

Дарина Наумова: "У психологічно стабільної та цілісної особистості, яка живе повним життям, немає причин хотіти дітей"

Чому я не хочу дітей? Питання має на увазі, що це бажання має бути у мене "в прошивці". З таким самим успіхом можна запитати: "Чому ви не хочете завести слона?" Набагато логічнішим мені здається питання: "Чому я хочу дітей?" Саме його варто було б ставити частіше. У когось діти з'являються випадково. Хтось намагається врятуватися таким чином від самотності і знайти сенс життя. Хтось рухається егоїстичним бажанням отримати повністю підконтрольну живу істоту. Хтось заводить дитину під тиском соціуму, але переважно стимулом є прагнення заповнити внутрішню порожнечу.

У психологічно стабільної та цілісної особистості, яка живе повним життям, немає причин хотіти дітей. Виняток становлять люди, переповнені силою, енергією, любов'ю. Хотіти дітей для них — це не вибір, а неминучість. Вони не можуть не поділитися своїм надлишком, для них це великий проект, а не потурання соціуму. Якби діти з'являлися тільки у таких батьків, то ми б набагато швидше перейшли на новий рівень еволюції, при цьому припинивши перенаселяти планету сотнями мільйонів, народжених за інерцією.

Свобода інтроверта

Людмила Антоненко, музична керівниця у дитячому садку

Вік: 48 років

Сімейний стан: незаміжня

Людмила Антоненко: "Мене досі лякають розмови про вагітність та пологи"

Пів життя я вважала, що хочу дітей, просто ще не час. Придумувала причини, що, мовляв, немає постійної роботи або стабільності у стосунках, власного житла і т. д. Тільки після 40 зізналася собі, що це були просто відмазки. Як тільки вирішувалася одна проблема, то я відразу знаходила іншу. Скажу чесно: якби завагітніла, то зберегла б дитину, а ось змогла б її полюбити чи ні — питання. Я інтроверт, мене швидко стомлюють навіть улюблені люди. Часто відчуваю потребу в самоті.

Мене досі лякають розмови про вагітність і пологи. Колись допомагала старшій сестрі наглядати за її дочкою, на кілька місяців фактично заміняла маму, недосип тих часів пам'ятаю донині. Люблю дітей, люблю з ними грати, але коли награюся, хочу, щоб їх забрали. Як мене тільки за це не називали: пустоцвітом, егоїсткою, моральним інвалідом. Лякали самотньою старістю. Чужі люди говорили: "Ти б хоч для себе народила". Спочатку мене це ображало, потім дратувало, тепер смішить.

Я багато разів чула на свою адресу фрази на кшталт: "Одумаєшся, а буде пізно!" Але ось мені скоро 50, почався клімакс, а жалю про те, що не завела дитину — не було і немає. Досвід роботи з дітьми лише підтвердив правильність мого вибору.