Якщо путінському режиму не вдається захопити Україну, то можна спробувати захопити Білорусь, щоб закінчити рік переможцем і втерти ніс різним гіркіним та іншим, хто сумнівається в його геніальності. З цієї позиції й доцільно поглянути на маневри військ лукашенка, що відбуваються біля кордонів України та Литви.

Про це на власній сторінці у Facebook пише український історик і блогер Сергій Климовський, інформує UAINFO.org.

Ці маневри мають багато військових та політичних цілей, але політичні переважають над військовими, чому й не спостерігається висока концентрація військ у Білорусі, логічна при підготовці великомасштабного вторгнення. У Кремлі зараз його не планують, а хочуть здійснити розвідку боєм.

Найімовірніший сценарій може мати такий вигляд. До 27-28 грудня армія лукашенка спробує у кількох місцях перейти білорусько-український кордон силами тих двох десантних бригад та ще якихось піхотних з'єднань, складених із місцевих рашистів у її лавах. Бойові дії будуть нетривалими – від кількох годин до двох-трьох діб та відносно невисокої інтенсивності. Після закінчення боїв ці, як їх уже іронічно називають "біларашисти", організовано відійдуть на вихідні позиції.

Військові з РФ безпосередньої участі в цій вилазці не братимуть, хіба що дрібними спеціальними підрозділами, переодягненими у білоруську військову форму. Їхнє спільне завдання - знімати інформацію про бій, для чого і пригнали літак-розвідник Іл-76 з ім'ям "Сергій Атаянц". Зрозуміло, тільки їм не обмежиться. Більше брати активну участь у вилазці буде штурмова авіація РФ, якій поставлена мета завдати ракетно-бомбових ударів по мостах і дорожньому покриттю на двох трасах – Ковель – Сарни та Луцьк – Рівне, оскільки по них прибувають боєприпаси та військова техніка для ЗСУ. Для цього в Білорусь і повернули три МІГи, здатні нести ракети типу "Кинжал".

Основні військові завдання, що вирішуються цією вилазкою – максимально пошкодити дві важливі транспортні артерії, вивчити нашу оборону на півночі та подивитися, чого варте на практиці військо лукашенка. Але набагато важливіше ті політичні завдання, які у Кремля сподіваються вирішити за допомогою неї.

Найголовніша серед них – примусити лукашенка до урочистої, офіційної, повної та остаточної передачі Білорусі в управління та власність московському олігархату, приурочивши це до сторіччя установи СРСР 30 грудня. Звичайна радянсько-російська сакральщина. Тому в Кремлі і не називають дату ритуального та традиційного спілкування путіна з народом та ЗМІ наприкінці року. Хочуть провести його після завершення військової вилазки у форматі надзвичайної зустрічі під лейблом "Білорусь наша, СРСР воскрес". Мовляв, і самі такого не чекали, а воно дивись, зрослось. Це і крайній термін вилазки рашистів – не пізніше 28-29 грудня. Зрозуміло, можна й пізніше, але тоді загубиться пропагандистська краса та пафос.

Лукашенку цього разу пропетляти між крапельок не вдасться, оскільки не можна не злитися з РФ, коли на Білорусь напали "нато-бандерівці" і вона героїчно відобразила їхнє вторгнення.

Саме таким і буде інформаційний супровід цієї вилазки до російських ЗМІ та похідних від них ЗМІ у Білорусі. Лукашенко в цій ситуації просто не зможе сказати, що він і надалі відбиватиметься від "нато-бандерівців" поодинці і самотужки.

Власне, початок цієї вилазки стане водночас і кінцем білоруського диктатора. Обмеження повноважень президента Білорусі вписали до її конституції ще 2021 р., і тепер Москва хоче остаточно замінити в ній персональну монархію лукашенка на монархію колективну та анонімну. Таку модель Кремль нав'язав спочатку Вірменії, а потім Грузії і зараз просуває в Чорногорії. Така модель вважається більш стійкою соціально та менш уразливою для критики, ніж авторитарний персоналістський режим. У Вірменії вона, щоправда, швидко впала навесні 2018 р. на превеликий подив Кремля.

По суті, це відтворення радянської моделі колективного партійного управління, якою Хрущов із товаришами замінили сталінську персоналістську автократію після розстрілу Берії та Абакумова. У СРСР ця модель досягла досконалості за Брежнєва, але вже з Андропова почався її розвал і захід сонця. Таку модель можна назвати фашизмом, але без дуче. Образ мудрого і великого дуче розмазується в ній на все політбюро, а той, хто номінально виконує його обов'язки, вважається не найгеніальнішим, а лише першим серед рівних, як навчав Гай Юлій Цезар або Октавіан Август.

Персоналістська модель авторитаризму в РФ з обличчям путіна перебуває в гострій кризі і деяким у Кремлі з кінця 2018 р. хочеться перейти до моделі колективного партійного керівництва. Звідси й усі розмови про транзит влади. Але є технологічні труднощі з таким переходом, і військова вилазка з Білорусі дозволить московським політтехнологам потренуватися на ній та на лукашенкові. Кремль усунення лукашенка може провести за різними схемами, але у будь-якому разі "хрещений батько" персонаж списаний. Якщо надумає брикатися, то поїсть грибочків і вирушить слідом за Макеєм.

Імовірність протестів у Мінську та інших містах серед зими та під Новий рік через бої війська лукашенка з армією України у Кремлі оцінюють близько до нуля. Настільки близько, що можуть погратися з їхньою імітацією, щоб мати привід для заяв про придушення нової "помаранчевої революції" та для репресій. Але ймовірніше, що всерйоз грати в таке не стануть, щоб не накликати на свою голову революцію і не перевантажувати інформаційний простір.

Друга важлива для Кремля політична мета вилазки – це максимальне вилучення з неї всіх мислимих та немислимих дивідендів на міжнародній арені. У те, що Україна атакувала військо лукашенка і її армія зайшла на територію Білорусі, мало хто повірить навіть в ООН, але в Москві з радянських часів дійшли висновку: факти мають мало значення, важливіше співвідношення військових сил.

Перевірити їхнє співвідношення – третя політична мета вилазки. Кремлю дуже цікаво побачити реакцію США та НАТО на неї, які десять місяців наполегливо відмовляються воювати з РФ, незважаючи на всі запрошення. Кремль не може зрозуміти, чому США готові захистити Тайвань, Корею, Японію та навіть Саудівську Аравію, якщо на неї нападе Іран, але не хочуть захищати Україну. Кремль давно страждає на практичне питання: чи готові американці та європейці помирати за Нарву? Однозначної відповіді на нього Кремль не має. Але є підозра – не готові. Вилазка – спосіб перевірити це.

У Кремлі на 99% переконані, що у разі такої вилазки армії лукашенка в Україну все залишиться як є, оскільки ніхто нічого не захопить. Армія лукашенка не піде брати не те що Київ, а навіть Житомир, а армія України та полк Калиновського не рушать на Мінськ. Але незрозуміло, що в цій ситуації робитимуть США та країни НАТО, окрім як надсилатимуть ноти протесту до Москви, а там відповідатимуть – це не ми, це все самодіяльність лукашенка. Те, як Байден зам'яв інцидент з російською ракетою, яка випадково впала в Польщі, переконує кремлівців, що і цього разу їм все може зійти з рук. Але в Кремлі хочуть подивитися на це, що називається в режимі "живого часу", щоб отримати відповіді на запитання про Нарву та інші пов'язані з ним.

По суті, це стане розвідкою боєм не лише міцності української лінії оборони, а й готовності адміністрації Байдена до участі США у реальних бойових діях. Кремль відводить на таку готовність один відсоток ймовірності та передбачає у разі входу військ Польщі та США до Білорусі застосувати проти них тактичну ядерну зброю. Невеликі ядерні вибухи у Брестській та Гродненській області – це не вибухи на території РФ. Що в цьому випадку зроблять США в Кремлі не знають, але навряд чи завдадуть ударів по Москві як місцю прийняття рішень і місцям розташування ядерного арсеналу РФ. Ядерна війна не розпочнеться, але просування армій двох країн НАТО в Білорусі буде зупинено, лукашенко стане шовковим, а партія "Великого кидка на захід" засуне партію "переговорників" у дальній кут Кремля.

Якщо адміністрація Байдена у відповідь рознесе в пилюку не тільки садибу кремля, але також чорноморський і ще якийсь флот РФ, то партія "переговорників" сама зажене під лавку партію "великого кидка", швидко влаштує "транзит влади" і попросить Білий дім про новому "Перезавантаженні". Але ймовірність, що адміністрація Байдена зробить це становить лише частину того одного відсотка, який у Кремлі відводять на введення армій Польщі та США до Білорусі у відповідь на військові дії на білорусько-українському кордоні. Однак, якщо цей один відсоток спрацює, то ймовірність удару по садибі кремля швидко зростатиме і може дійти до 100%. 

Оскільки зупинити чи запобігти спецоперації з військовою вилазкою з Білорусі не можна, то залишається лише правильно нею скористатися.