Ваше дітище, шановний Борисе Вікторовичу, з незрозумілою назвою «Хюндай» стало форменним знущанням над пасажирами, і хочу нагадати Вам, ще й до того ж виборцями. А у виборчий рік це досить суттєве нагадування.

Всім відома історія з донецьким потягом, котрий втік від пасажирів на кільканадцять хвилин раніше від графіка. Вчора лише пройшов сюжет про знову ж таки донецький потяг, котрий став форменою сауною на колесах для пасажирів.Хотілося лише поспівчувати пасажирам того потяга, доречі, як першого так і другого класу. Тож, купуючи учора квиток, сподівався що лихий фатум на ймення «Хюндай» омине хоч мене. Омине хоч мене – блін, вже віршами заговорив!

Львівський «Хюндай» відправляється з першого перона о 7.00, тож бачачи на табло 6.58 я спокійно долаю останні пятнадцять метрів до вагона. Тільки дивлюся що двері в потягу вже зачинені і він рушає. Біля першого вагона стоїть кілька залізничних функціонерів і щось радісно нотують. Але на їхніх очах потяг рушає і я бачу, що окрім мене ще кілька на пероні ще кілька олюдей безпорадно дивляться в слід тому диву техніки, яке для нас, платників податків і клієнтів залізниці стало форменим знущанням. За наші з вами, дорогі друзі, кошти.

Так, за дві хвилини, мої триста з чимось гривень перетворилися у сорок з чимось повернення платежу з вини зграйки залізничиних функціонерів, на очах яких це знущання й відбувалося. А мої справи в Києві провисли вже не на гроші, а на час, а він як відомо і є основним капіталом публічної особи. Мені не потрібні прізвища залізничиних функціонерів а тми більше їхні відписки з посиланням на внутрішні інструкції, бо я знаю прізвище Колесников, і це він особисто винен у тому, що мій, пардон – вже не мій, потяг пішов раніше графіка, залишивши мене із квитком у зубах. Я вказав цим залізничним дядькам на очевидність ситуації, на що вони мені почали розказувати казки про те, що посадка закінчується за пять хвилин. Для них посадка в крісла посадові, пардон, виліт з посадових крісел повинен закінчитися за п'ять хвилин. З легкою позначкою про невідповідність займаній посаді.

Тож, харкнувши мені в обличчя, Львівська залізниця миттєво перетворила мене із пасажира у виборця. Тому, Борисе Вікторовичу, я перестаю ставитися до залізниці як пасажир, я починаю ставитися до Вас, і Ваших підлеглих, по виконавчій вертикалі, як виборець. Тепер Ви переконуйте мене, що я після подібної «Хундайні» повинен захоплюватися Вашою політичною силою.

Володимир ЦИБУЛЬКО