Коментарі російського президента Володимира Путіна у зв’язку з трагедією на Близькому Сході сповнені погано прихованої зловтіхи. Путін практично не згадує про невинних жертв терористичного нападу. Він, схоже, задоволений тим, що може говорити про «провал» американської зовнішньої політики, що став свідком — а, можливо, учасником? — чергової страшної ескалації, — пише Віталій Портников для Крим.Реалії, інформує UAINFO.org. 

Це прагнення жити кризами, схоже, і є однією з найважливіших рис політичної натури російського президента — що важко усвідомити західним політикам, від яких виборець завжди вимагає спокою та врегулювання будь-яких кризових ситуацій. Але у Путіна, думаю, не просто немає виборців у Росії, де він міцно контролює політичне поле, перетворене ним на випалену пустелю. Він, схоже, досі впевнений у тому, що і в інших країнах може впливати на політичні процеси — якщо не силою та економічним тиском, то за допомогою спецслужб, хакерів і пропаганди.

Тому-то в оцінці намірів Путіна західні політики часто припускаються прикрих помилок. Коли 2014 року він окупував Крим, багато хто вважав за краще вірити, що це ледь не завершальний розділ його тиску на Україну, що, отримавши контроль над «сакральною територією», російський президент уже точно не захоче подальшого розростання конфлікту й погіршення відносин із Заходом. Коли почалася неоголошена війна на Донбасі, нас запевняли, що Путін зацікавлений у мирному врегулюванні та навіть у «відновленні територіальної цілісності України» — без Криму, звісно ж, — для цього потрібно лише погодитися з «особливим статусом» окупованих територій.

Коли навесні минулого року зазнав фіаско путінський бліцкриг, я теж неодноразово чув, що російський президент зацікавлений у мирних переговорах, не може ж він воювати вічно!

Тепер, коли і в Україні, і на Заході неохоче приходять до думки, що російський президент не просто зацікавлений у багаторічній війні на виснаження, а й захоплений цією війною, з’являється нова ідея: ну не може ж він бути зацікавлений у розростанні конфлікту, у його глобалізації. І це, впевнений, — чергова помилка.

Путін давно вже впевнений у своїй «історичній ролі» «збирача земель» і переможця цивілізованого світу. Ця впевненість, гадаю, становить суть його політичного світогляду і, схоже, дає змогу отримувати від війни й загибелі людей справжню насолоду. В епоху торжества політичної кон’юнктури та пристосуванства не так уже й часто зустрічаєшся просто з людьми, які мають хоч якісь погляди. А вже фанатики зустрічаються винятково рідко.

Але російський президент, гадаю, один з таких фанатиків, до того ж, з ядерною бомбою, що робить його політичну філософію ще небезпечнішою. При цьому він один із фанатиків, які не приховують від світу своїх небезпечних поглядів і намірів.

Просто світ, який відвик від такої відвертої декларації зла, Путіну, як правило, не вірить і вважає, що російський президент лише лякає своїми агресивними намірами. Як сказали б західні політики й дипломати: створює умови для сильнішої позиції на переговорах.

Але Путін уже не раз доводив, що за його агресивними промовами можуть послідувати аналогічні дії. Тому я б радив ставитися серйозно й до нього самого, й до його слів, і до його справ. Зловтіха Путіна з приводу того, що відбувається на Близькому Сході, нагадує: ця людина не просто радіє війнам і кризам, вона, упевнений, провокує війни та кризи. І ціна, яку платять за його зловтіху звичайні люди, схоже, Путіна взагалі не цікавить.

Його цікавить війна.

Опубліковано з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101. Коннектикут авеню, Вашингтон 20036, США.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube