Для початкуслід сказати про деякі особливостіпобудови фракції Партії регіонів заостаннє десятиліття. Починаючи із 2002року, коли ПР брала участь у виборах умежах провладного блоку «ЗаЄдУ», ізавершуючи періодом після президентськихвиборів 2010 року дана парламентськаструктура будувалася за нескладнимпринципом: основних обираємо, а інших– докупаємо.

Відповідно, із кожнимнаступним парламентським «призовом» урядах регіоналів опинялися «перебіжчики»,котрих необхідно було якось «прилаштовувати».Відповідно, можемо виділити «три призови»перебіжчиків до Партії регіонів: 1) 2002року, коли в рядах ПР опинилися колишні«нашоукраїнці» Макеєнко та Стоян; 2)2006 року, коли здійснювалося активнеформування «парламентської коаліції»;3) 2010 року, що став наймасовішим та привіву ряди регіоналів багатьох грошовитих«нашоукраїнців» та «бютівців».

Загалом, це величезнакількість людей. Частина з них йшла «внікуди», але багато хто зміг закріпитисяі зайняти певне положення. Варто згадатиі І. Богословську, і про В. Олійника,котрі змогли стати головними спікерамининішньої ПР.

На даний момент кількість«політичних легіонерів» у рамках ПРдосягло вже критичної позначки.

Місце в партійномусписку знайшлося і для колишнього«помаранчевогоміністра» Ю. Поляченка,  і длякандидата в президенти, що 2004 рокупідтримав В. Ющенка – А.Кінаха, для І. Богословської, яка тогож 2004 року розповідала всім по телебаченнюпро «жахіття донецьких», для О.Зарубінського, щостворював у НДП «демократичну платформу»,щоб протидіяти кандидату Януковичу,для довіреної особи кандидата В. Ющенкау 197 окрузі – В.Олійника, для обраних від НУНС та БЮТдепутатів О.Горошкевича, М.Баграєва, Є.Сігала, А.Веревського, Т.Васадзе, В.Хмельницького, депутата 5-го скликаннявід СПУ В.Полякова, депутата, обраного 2006 рокуза списками НУНС - О.Волкова, депутата Київради, обраноговід «Блоку Черновецького» - Л.Мельничук.

Не можна забувати і про«висуванців» від «Сильної України»,яких у списку небагато, але які є доситьтемними політичними суб’єктами. ДудкаВ., Шаблатович О та Фабрикант С.

І це лише згідно допередвиборчого списку. Візьмемо,наприклад, перші 80 кандидатур, яківисунула ПР.

У цій нескладній схемі помаранчевим позначені колишніактивні «борці з ПР»та депутати від БЮТ та НУНС. Жовтим – «старіперебіжчики» (початку ХХ ст.) а такожвихідці з «Блоку Черновецького».Зеленим – «емігрантизі споріднених структур» («СильнаУкраїна», Народна партія,СДПУ(о)), які раніше проти ПР невиступали. Не важко порахувати, що лишеекс-помаранчевих цілком вистачить, абостворити невеличку фракцію в 15 осіб.

А якщо згадати промажоритарні округа. Звісно, перелікутамтешніх кандидатур від ПР ще публічноне оприлюднено, але вже зараз видно, щоу фракцію ПР у наступному парламенті«намічені» діячі штибу Борисова,Писаренка, Гереги та Довгого.

Таким чином, ПР (Партіярегіонів) стрімко перетворюється на ПР(партію ренегатів), що, звісно, не є чимосьвипадковим.

На перший погляд, миспостерігаємо логічне завершенняеволюції вітчизняного феодалізму унапрямку абсолютизму, за якого «всезамкнено» лише на одну персону.

Депутат у такій системі– це лише функція, додаток до картки.Звісно, немає особливого значення, якимбуде цей додаток. А перебіжчик набагатозручніший, оскільки не має твердихпозицій, а повністю залежить персональновід того, хто його завербував.

Так само як абсолютиськімонархії відмовлялися від аристократіїна користь найманцям та іноземнимгвардійцям, так і нинішня партія регіонів«мутує» у напрямку концентраціїоб’єднання «політичних гастарбайтерів»,яким байдуже, кому служити, але важливобути на боці сильного.

Однак подібна стратегіянесе у собі певну небезпеку, що можеводну мить перевернути з ніг на головуусю існуючу у нас тепер політичнусистему.

Якою буде майбутняРада?

Одне не викликає сумнівівособисто у мене. У ній найбільшу рольбуде відігравати «політичне болото»,тобто сукупність політично-індиферентнихдепутатів, які слугують сильнішому, абимати преференції. Серед мажоритарниківтаких буде більшість, адже система зоднотуровим голосуванням та конкуренцієюміж «опозиціонерами», «ударниками» та«незалежними» виведе не у одному округуна перші місця блідих політично, алезаможних бізнесменів, у яких буде«підгодований» електорат(Черновецький-style).Характерно, що «болотяних» кандидатіввисуває і сама ПР. Але цікаво, що таких,якими бачили вище, вистачає і у самомусписку регіоналів.

Спираючись на ці кадрита на псевдо-опозиціонерів (впередівців,комуністів і т.д.) можна буде створитибільшість, яка буде дуже нагадуватибільшості епохи Кучми. Тобто слухняні,але жадібні та дуже ненадійні.

Очевидно, спираючисьна хронічних зрадників-рецидивістів,регіонали виходять з того, що сила завждибуде на їх боці, а тому зрада будевиключена а змови будуть придушуватисяу зародку. Не важко зрозуміти, що подібніприпущення є дуже самонадійними та невідповідають розвитку українськогосоціуму. Соціальна база існуючої моделіуправління суспільством є не надтоширокою, суперечності у серединіправлячого класу – очевидними, азовнішньополітична ситуація – дужескладною.

Фактично, нинішняпарламентська кампанія створює механізмдемонтажу нинішньої владної моделі їїж власними руками.

Уявімо собі, що завтраповторюється ситуація, аналогічна 2004року. Де тоді буде більша частинакандидатів, яких ПР висуватиме в депутати?Хтось дістане з антресолей помаранчевішалики, хтось – викриватиме «азаровщину»,а хтось – створюватиме «демократичнуплатформу» у ПР. Навіть достойнакандидатура для цього є – пан Зарубінський,що має великий досвід створення«демплатформ» у партіях влади та розвалуостанніх. До речі,поки ще жодна партія, у якій опинявсяЗарубінський, добре не закінчувала…

Нехай зараз вони –просто облікові одиниці для отриманнякарток для голосування, але формальновсі вони будуть легітимними «народнимиобранцями». І у будь-який момент зможутьзібратися та перетворити власніповноваження у політичні рішення.Приміром, у нову Конституцію або будь-якіінші документи. Знову ж таки, 2004 рік цепоказав у всій своїй повноті. Політичнийпереворот зразка 1991 року буде у новомупарламенті можливим як ніколи раніше,адже ПР, що починаючи з 2006 року булаконстантою, перетворюється на щосьаморфне.

Що може за цим стояти?Або керівництво ПР демонструє своюсамовпевнену відірваність від життя,закладаючи міну під власне існування.Або це все – результат невидимих длязагалу підкилимових ігор, метою яких єзміна владної моделі в інтересахзовнішніх сил, що дивовижно співпадаєз ускладненням україно-російськихвідносин та активізацією «проросійськихнафталінових політиків».

З одного боку – владаактивно допомагає політичному проекту«Україна Вперед», що має у своємуіснуванні виразний російський слід. Зіншого боку – перетворення ПР тамажоритарних округів на «бухтудля ренегатів». В таких умовахорганізація державного перевороту будебезпроблемною задачею. Тим більше, заумов солідних капіталовкладень. Прицьому, можна використати протестнінастрої суспільства як детонатор,парламент – як інструмент, а владу –як об’єкт.

Наша новітня історіязнає не один приклад  «псевдореволюцій»,коли влада використовувала протестнінастрої, та реалізовувала видимістьперемін, не змінюючи нічого. «Революціяна граніті» дозволила номенклатуріперерозподілити владу між собою. Провалпутчу 1991 року дозволив компартійнимфункціонерам стати капіталістами,олігархами та латифундистами і т.д. іт. п.

Не бачу причин, чому бподібний механізм не використативчергове. Принаймні, кадри для цього упарламенті будуть.