Хотілося б підняти для обговорення у суспільстві тему продажнихмітингів. Мене ця тема вже давно хвилює, з тих пір, як я зрозуміла, щочастина українського населення підробляє на участі в нібито добровільнихгромадських акціях. Хочеться, щоб люди зрозуміли, що вони, таким чином,продають свої майбутні вигоди і чинять мерзотно по відношенню до суспільства, вякому живуть.

Після продажності свого волевиявлення, ці ж люди хочуть, щобті, хто їх купує за "копійки" поважав їх свободи і права.

Чи будуть дотримуватися прав людини в країні люди при владі,де такі вчинки, як продажність права вибору «громадянами» можлива, та ще й умасовому порядку?! Яке в них, людей при владі та грошах, поле для маніпуляційгромадською і міжнародною думкою! Які можливості продажні «громадяни» їмнадають за невеличкі гроші, відносно вигід! При цьому, погіршуючи своє власнестановище і найважливіше, позбавляючи себе і суспільство шансу на одужання –покращення ситуації в осяжному майбутньому.

Після мітингу люди розбилися на групи і вирушили впризначене їм місце, до однієї з таких груп долучилася і я, в надіїсфотографувати «на гарячому». Півгодини ще почекали і нарешті, з'явилася Свєта.До неї попрямували десятники (люди, які їй здавали по десять жетонів, а вона їмв обмін по 1000 грн.). Свєта роздала десятникам гроші. Її супроводжував чоловік,коли він помітив, що я знімаю на фото їх «роботу», показав мені кілька разівдулі і пару разів середній палець з відповідним словесним супроводом, алебитися не став. Вони швиденько згорнулися і пішли.

В касі станції метро Хрещатик, (вихід на верх довул.Банкової та до Адміністрації президента) єдиною в Києві, регулярнопісля таких мітингів немає здачі при купівлі жетонів з великої купюри, тому щодо них вишиковуються черга за 1-3 жетонами і кожен стоїть з купюрою в 100 грн. Іце не смішно!

На самому мітингу, я не побачила ентузіазму та спробувалапоговорити з молодими людьми, які там перебували. Інформацію, яку отримала відних, вважаю важливою і цікавою для розуміння того, що відбувається зараз унашій країні. Там були хлопці з бідних сімей, багато з них студенти, одні неприховують що підробляють, інші соромляться і уникають спілкування. Одинмолодик розповів, що він сам захотів в організацію Молоді регіони, щоббудувати там бізнес-кар'єру і за це заплатив 1000 грн. вступний внесок. Йогомрія, - заслужити довіру в організаторів Молодих регіонів і в майбутньомуорганізовувати такі ж мітинги та інші акції за гроші, щоб безбідно жити. Аінший сказав, що у цієї країни немає майбутнього, і він планує, незабаромвиїхати жити за кордон - ці двоє мене вразили своїми одкровеннями, рештавислизали від щирих відповідей.

Олена Гураль