MENU

Вино як гiпербола Криму

1003 0

Інколи невеличкі приватні питання відкривають величезні загальні проблеми. Ось зараз у виноробних колах України ходять різні чутки і бродять, як молоде сусло, суперечливі думки з приводу кримської частини нашої української галузі. Як у будь-якому суслі гіркі таніни і солодкі соки змішано в одну невизначену масу.

Невизначеність тут — ключове слово. Мовчать офіційні особи, що представляють в Криму українське виноробство, нормативні документи і стандарти якого визначалися національним інститутом винограду і вина «Магарач». Мовчать керівники і власники великих компаній, що постачали на український ринок від 70 до 90% своєї продукції, мовчать експерти галузі, відокремлені від України окупаційним режимом. Само це мовчання — свідоцтво глибокої невизначеності і неясності у всіх аспектах специфічного виробництва, пов’язаного із землею так, як жодне інше. Походження вина в світовій системі стандартів, — не просто згадка регіону на етикетці. Воно — один з головних стандартів якості. Не підтверджено походження, немає самого вина як продукту.

Проте недолік офіційно-професійної риторики заповнено вигуками тих, кому анексія відкриває перспективи додаткових заробітків. Усна народна творчість і соціальні мережі виносять на поверхню байки-розповіді про десант російських міністрів, які «ходять підприємствами і пропонують адміністраціям будь-які гроші, аби лише працювали», або про те, що російський ринок вина немає дна, як спорожніла нафтова свердловина, куди можна закачати все каберне планети. У середовищі підприємців середньої руки навіть поширюється ідея, що окупований Крим — щось подібне до вільної економічної зони, де ті, хто бажає, можуть торгувати з Росією так, як хочуть, тим паче, що «Турчинов, видає ліцензії» всім кримським компаніям на продовження роботи в Україні. Такий ось галузевий епос сучасності. Що ж насправді являє собою для України, Росії і світу шматочок сприятливої для виноградарства землі?

Ось вже 15 років, як площі виноградників півострова займають не більше 30% від всіх українських насаджень. Їх офіційна статистика тримає на рівні 70 тис. гектарів, долучаючи сюди столові і технічні сорти, присадибні ділянки тощо. Сорти придатні для виноробства, особливо міжнародні, такі як Каберне-Совіньйон, Мерло, Шардоне, Совіньйон та інші, складають в Криму за різними оцінками від 5 тис. до 8 тис. гектарів, тоді, як в Одеської області їх більше 12 тис. Тобто сировинна база півострова не задовольняє потреб українського ринку вина і коньяку, не кажучи вже про російський. Багато кримських компаній, такі, наприклад, як «Інкерман» завжди купували виноматеріали для свого виробництва в інших регіонах, а коньячний спирт всі українські виробники звозять в нашу країну зі всього світу. Немає сировини, і немає законів, стимулюючих розвиток виноградарства. Тут не кращий досвід Криму подає сигнал всій решті української справи Бахуса. Мовляв, досить прикидатися винарями, якщо за вікнами ваших заводів не стоять стрункі лави шпалер з важкими кетягами добра. Щоб Крим став цікавим для якісного виноробства і коньячного виробництва великому ринку, на півострові протягом 10 років треба висаджувати хоча б по 3 тис. га нових лоз. Тоді це буде цікавий край.

Друга проблема Криму в типології вина і дотриманні світових стандартів. Тут випускають досить багато вин, кріплених зерновим спиртом-ректифікатом. За міжнародними законами — це фальсифіковане вино, за російськими стандартами — винні напої. Для того, щоб ввозити їх до РФ, треба або законодавство міняти під кримське виноробство, або міняти галузь на півострові. Хоча допускаю, що напис «Винний напій Кримський» не відлякає п’яницю де-небудь в Магнітогорську і тут, дійсно, є шанс заробити. Ось тільки відомий бренд псувати образливо. Про проблему, до речі, постійно казали українські винарі, які розуміють, що зерновий безакцизний спирт у вині губить не лише його споживчі властивості, але і породжує тіньовий бізнес і тіньову філософію. Адже сама ідея скористатися анексією, тобто горем народу для особистого збагачення, вона — від лукавого.

Щодо проблеми роботи юридично наших, але фактично російських кримських підприємств на вітчизняному ринку, то тут добре керуватися інтересами національного бюджету. Якщо всі податки і збори компанія платить окупантам, то все очевидно і зрозуміло. Український ринок для таких підприємств краще закрити за моральними і матеріальними міркуваннями. Бо і далі на українську армію скидатимемося по п’ятірці з носа, а мільйони посилати агресорові. Та і з штрих-кодами пора розібратися, не можна привласнювати українські не нашим. Це називається одурюванням споживача. Коли все стане на свої місця, і Крим придбає правовий статус, тоді з’являться альтернативи. А поки — так.

Хай російські міністри ходять підприємствами, як агітатори за нову владу. Саме таке ходіння — показник неоптимістичний. Міністри, звичайно, можуть дати грошей, і навіть наказати своїм підлеглим випивати по стакану кримського вина за обідом. Коли дають команду на обов’язковий відпочинок в кримських здравницях, то чому не порадувати народ ще одним задоволенням. Але ж життя наказами не налагодиш. Хто та за які кошти саджатиме виноградники в Криму?

Чиї це будуть гектари на історичній батьківщині кримських татар і українській землі під російським протекторатом, якою розпоряджаються місцева влада, що підкорюється окупаційним комендантам? То хіба в таких умовах розвивається виноробство? Які зв’язки можуть бути тепер в «Магарача» з міжнародною організацією виноградарства і виноробства? Адже OIV не співробітничає з регіонами в статусі Придністров’я, або Північної Осетії, не дивлячись на будь-які виноробні успіхи? На яку професійну міжнародну виставку зможе поїхати компанія з Криму, що втратила зв’язок з Україною?

Давайте поміркуємо, чому російські міністри не їздять до Вологди, де через нестачу сировини закриваються молочні заводи, а ті, що залишилися, міняють асортимент на такий, який би Онищенко на українському кордоні вважав би отрутою? Чому в стінах холодних і спорожнілих ферм Вологди не відчувається гарячий ентузіазм, що літає повітрям Криму, і не звучать обіцянки дати все, «щоб працювали» в молочному краї, де лише за минулий рік поголів’я корів скоротилося на третину?

Що заважає розвивати виноградарство в Краснодарському краї, куди інвестуються мільярди, але лише до 2020 року там мають намір досягти 30 тис. га, тобто уп’ятеро менше, ніж сьогодні в Молдавії? Порівнюючи ці кисільні береги з молочними річками в спічах міністрів-пропагандистів, не можна не пригадати старий радянський анекдот про лектора, який читав в сільському клубі лекцію про тваринництво. Коли приїжджий в окулярах і капелюху сказав, що корова за рік з’їдає траву з гектара, із залу селяни заперечили «корова гектар не з’їсть». Лектор швидко виправився, мовляв, це гіпербола. І всі присутні з ним погодилися: гіпербола точно з’їсть.

Олександр ПРИЛИПКО


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі


Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини