Отакий от заклик народився у моїй голові…

Хоча у ньому великої потреби й немає. З почуттями до північних сусідів в Україні й без мене все гаразд. Нагадаю: згідно з соціологічним дослідженням центру імені Разумкова, проведеним 25-29 квітня в усіх регіонах України (крім Криму), 68,1% наших з вами співвітчизників досі вважають росіян дружнім народом, а 62% – навіть братнім. При цьому практично всі вони визнають, що між Україною та Росією точиться розв’язана Кремлем війна, а її політика щодо нас є відверто недружньою...

Йде війна, в українців загарбано Крим, затіяно криваву колотнечу у кількох прикордонних областях, а вони мають ворогів за друзів...

Українців убивають в їхньому ж домі, живих принижують, обливають брудом – а вони іменують кривдників братами...

Це більше, ніж підставити ліву щоку, коли вдарять у праву, – дивуються за океаном. Ви хворі, – кажуть в Європі, натякаючи на "стокгольмський синдром" (особливий психологічний стан, що виникає при захопленні заручників, коли ті починають симпатизувати викрадачам). І починають у Європі та за океаном сумніватися: а чи не відійти убік, аби не заважати «сімейним розборкам».

Ми й самі трохи здивувалися, побачивши, чого наговорили науковцям.

А дивуватись особливо й нічому.

У наших землях споконвіку співчували убогим і калікам, жаліли слабких і бездомних. Українці бачили у них ображених долею людей. Тому – завжди обмивали й обігрівали, годували й напували, давали прихисток. І вважали друзями по життю, в якому не слід зарікатися ні від суми, ні від тюрми, і мали за братів перед Господом.

От вам і розгадка, от і пояснення соціологічного феномену: українцям просто шкода росіян, тому вони й не тримають на них великого зла.

Сусіди принесли війну і кров? Для нас це біда, але ще більша – для росіян. Обдурених Путіним, затурканих геббельсівською пропагандою, з поламаною «25 кадром» та іншими хитромудростями психікою. Ми з вами – сильні і здорові духом, а їм – ще лікуватись, а прозрівши, – мучитися.

Росіяни живуть у бруді, бо у брехні чистим не будеш.

Росіяни не мають тепла, адже їх відлучили від любові.

Росіяни голодні, тому що забули навіть смак правди.

Росіяни спраглі, оскільки не мають і ковтка свободи.

Як же таких не жаліти?!

Тому я й закликаю: любіть росіян!

Любіть і жалійте: як сильні люди люблять і жаліють слабких і нещасних.

Дайте їм вкусити від хліба нашої правди.

Напоїть їх із джерела нашої свободи.

Любіть росіян навіть крізь приціл, якщо вони вчинять не по-сусідськи і, замість подяки, захочуть забрати наше.

І курок спускайте з любов’ю, але й без тіні сумніву. Оскільки не все, що має подобу людини і брата, є людиною і братом насправді. Та і як розгледіти справжнє, не скосивши, не знищивши те, що його заступило? Правду ж кажуть: не зварити доброї юшки, не зібравши з поверхні брудне шумовиння.

Тому – і стріляючи – любіть росіян.

Любіть і жалійте. У наших землях споконвіку сильні завжди співчували убогим і калікам, жаліли слабких і бездомних. Але – допоки ті не переступали межу, не діставали проти добра бандитську зброю.

А переступили і дістали – хай навіть внаслідок того, що їх перед тим обдурив Путін, затуркала новітня геббельсівська пропаганда – і все це разом зламало психіку, зробило хворими – стріляйте. Заради тих, здоровіших, кого вони заступили перед нашими очима, заради тих, хто залишився за їхніми спинами – стріляйте.