Зідзвонювалися з другом. Він на тиждень повернувся зі Слов'янська. В самому Слов'янську був місяць командиром одного із взводів 1-го батальйону Нацгвардії. Кілька цифр, якими він зі мною поділився.

Отже, їхній батальйон був на 10-ти блок-постах навколо Слов'янська. За місяць лише раз приїжджав пересувний душ – один на всіх, помилось тоді половина батальйону. Потім почалася стрілянина, душ більше не приїжджав.

Польової кухні не було ні разу ні на одному блокпосту. Перший тиждень був сухпайок, далі не було і його. (Тут друг згадав антимайдан, сам він був сотником на Майдані і до цього ніколи не був військовим, так от на антимайдані пам'ятаєте польові кухні міноборони, і він пам'ятає). Три тижні не возили хліба. Про сигарети друг взагалі мовчить.

Спали на блокпостах, де і стояли, друг собі зробив три барикади, щоб як одну обстрілюють, можна за другою спати. Друг трохи заздрив бойовикам, які собі в теплі спали в будинках в місті. У їхньому взводі ніхто не голосував. Друг трохи сердиться, що вище командування розповідає, ніби всі могли голосувати, а ще більше сердиться, коли кажуть, що голосували вони ще й за Ляшка.

Було добре одне, що патронів було вдосталь. Коли бойовики наступали, то хлопці поливали їх стіною з куль. Це другові подобалось. А от що не подобалось, це те, що терористи наступали, вони відстрілювались, не можна було ні йти в наступ, ні виловлювати їх по одному, лише сидіти на блокпості і відстрілюватись. Відстрілюватись доводилося щодня. І так цілий місяць. За роботу отримали офіційно 1300 грн кожен за увесь місяць. От через таке відношення (не через гроші, а через відношення) і через те, що АТО було як не АТО у хлопців друга впав бойовий дух. Але він їде через тиждень знову, залишає дружину і 5-ти річну дочку на Волині, каже, що 90 відсотків батальйону теж повернеться на блокпости.

Командування як такого не було взагалі, один раз до них приїжджав покійний генерал Кульчицький. Дуже переживав, що на зміну волонтерам має приїхати "Беркут" і що вони ще почнуть стрілятись між собою. "Беркут" приїхав. Деякі навіть просили у хлопців пробачення. Дивувались, виявляється, що майданівці – справжні воїни, місяць вже воюють, зізнавались, що їм ("Беркуту") розповідали в Києві, що вони воюють з атбросами. Ну от ще один позитив.