Військовий конфлікт між Росією і Україною має наслідки в різних сферах, в тому числі і в житті наукового співтовариства. Я маю на увазі зокрема скандальні заяви радника президента РФ, академіка РАН С.Глазьєва, на які вже відгукнулася і наша наукова громадськість, і преса. Неоднозначність ситуації полягає в тому, що пан С.Ю.Глазьєв є водночас і іноземним членом Національної Академії наук України. І  справа, таким чином, стосується не тільки особистих поглядів пана Глазьєва, але й кожного члена українського наукового співтовариства.

Після виступу на круглому столі пан Глазьєв надрукував розгорнуту статтю в газеті "Аргументы недели", в якій представив своє бачення української ситуації, так би мовити, в світовому масштабі. Я не буду торкатися уявлень автора про світові процеси хоча б тому, що не хотів би  надавати конфліктові академічного характеру. Йдеться про життєво важливі речі, про російсько-українську війну, про життя і смерть сотень, а в перспективі світової війни - і тисяч і мільйонів людей. Горе вже прийшло на нашу землю, і слово "відповідальність" сприймається зовсім інакше, ніж в мирний час. Тому полишимо авторські роздуми про потенціал росту домінуючого в різних регіонах світу технологічного укладу і звернемося до речей простих і очевидних, навіть не наукових.

Радник президента Путіна дає оцінки ситуації в Україні в світових координатах. Поглянемо ж на справу не стільки з політичної, скільки з моральної точки зору. Оцінки, які він робить, вражають своєю безпідставністю і необґрунтованістю.  Пан Глазьєв твердить, що "американці і їх київські ставленики взяли курс на мілітаризацію, на формування диктаторського нацистського режиму". Він навіть порахував, скільки в якому місяці було нацистів у Києві і скільки їх буде в кінці року. Картина, яку він намалював, жахлива: Київ уже переповнений нацистами, а що буде далі? Навіть не для професійного вченого, а для будь-кого, хто вміє рахувати до десяти, обов’язково визначити, кого чи що він рахує. Але кого відносить Глазьєв до нацистів? Що спільного у мене і моїх близьких, учасників Майдану, з нацизмом?

Порядок, що склався в Україні після усунення від влади "Сім'ї", Глазьєв називає диктатурою, та ще й фашистською. Годилось би хоча б для годиться навести якісь свідчення того, що влада в Україні є режим репресивний, насильницький, не обмежений законами. Численні міжнародні комісії констатували факти грубого насильства, убивства, викрадення людей, захоплення адміністративних споруд тощо саме в стані сепаратистів. Ми ж вийшли на Майдан беззбройні. Стріляли в нас.

Україна без усяких на те підстав оцінюється як зосередження світового зла. Це звучить не як діагноз, а як вирок. Сама собою  вимальовується перспектива нещадної війни. "Ми не зможемо, втративши Донбас, зберегти мир, тому що наступна мета, яка декларується, - Крим". Можна подумати, що це Україна загарбує Крим і свій південний схід, а тим самим наближає світ до війни! Який безмірний цинізм!

Немає сенсу аналізувати деталі, коли нам пропонують звинувачення з очевидним і нахабним знущанням з істини і здорового глузду. Як і ряд інших діячів інформаційного простору сучасної Росії, пан Глазьєв не шукає істину, він просто намагається приголомшити читача чи слухача страшними словами: нацисти, хунта, диктатура, фашисти, геноцид і так далі.

Умисне введення в оману - це, мабуть, найделікатніша оцінка, на яку заслуговують "інтелектуальні" вправи пана Глазьєва. Мовою права і моралі те, що Глазьєв пропонує як науковий аналіз, називається наклепом.

Характерно, що у псевдонауковому жаргоні Глазьєва відсутні будь-які згадки про свободу і демократію як цінності цивілізованого суспільства.  Лише мимохіть говориться про "ліберальну ідеологію, що панує в керівних колах США". Описуючи історію падіння соціалістичної системи, Глазьєв жодним словом не згадав такий чинник розвалу, як деспотизм, відсутність свободи і попрання прав людини в тоталітарному режимі.

Той шлях боротьби за демократію, за свободу і права людини, який пройшли народи колишнього СРСР, якось випав з поля зору автора. Лишилась тільки Америка, яка бореться за світове панування, і Росія, "русский мир" з його світовою місією. Чи доводиться дивуватись, що  Глазьєв "не помітив" розвитку і утвердження інститутів демократії в  незалежній Україні?

Радянська дійсність залишила нам у спадщину багато різних "спецустанов". І досі дехто бачить суспільні науки такими собі "спецнауками", які діють за "спецпризначеннями". І дивовижним чином думка "спецрадників" співпадає з бажаннями високого начальства. Тут, в середовищі безмежного пристосуванства, визрівала чисто фашистська, геббельсівська зневага до правди.

Є в науці проблеми, навколо яких дискусії тягнуться роками і десятиліттями. Неминучі і політичні розбіжності, навіть і у близьких людей. Але ми зіткнулися з несумісністю в основоположних засадах, в оцінках істини і брехні, добра і зла. Науковець повинен бути порядною людиною насамперед.

Доводиться навіть жалкувати, що правила життя Академії наук не дозволяють виключати з Академії її членів. Але існують моральнісні принципи в самій науці. Своїми писаннями Глазьєв поставив себе поза науковим співтовариством. Я переконаний, що колеги Глазьєва по фаху відмовляться від співробітництва з цією людиною.

Моторошно звучить порада, яку дає російський академік, радник президента Путіна,  - "закрити небо і вдарити по українській бронетехніці".

Колись великий мислитель Кант говорив про дві таємниці, які завжди його бентежать: зоряне небо над нами і моральний закон всередині нас. На жаль, не всі мають в собі моральний закон. Але заглушити його голос не вдасться, так само, як закрити небо.