У своєму зверненні до українців Петро Порошенко зазначив, що «працелюбні й мирні люди, якими є більшість донеччан і луганців, відчули нашу симпатію, любов та пошану». Якими б правильними не здавалися ці слова за нинішніх умов, особливих ілюзій з приводу істотних змін у регіональній свідомості сьогодні мати не варто.

Втім, не слід мати такі ілюзії і керівництву «Донецької народної республіки» — чисельність її переконаних та принципових прибічників серед місцевого населення навряд чи виросла за час АТО. Очевидно, ситуація така: ті, хто підтримував «ДНР» ще з березня, певною мірою підтримує її і зараз; ті, хто був проти неї спочатку, не став позитивно ставитися до неї в обстановці активних бойових дій. Це — якщо намагатися говорити про тенденції загального характеру.

На чому можуть ґрунтуватися такі припущення? Сутність питання скоріше полягає не в тих чи інших регіональних оцінках політики офіційного Києва і діяльності «республіки», а в тому, що стоїть за цими оцінками. Йдеться про ментально-ідеологічні позиції, які обумовлюють характерне сприймання поточних подій і процесів. А такі речі швидко не змінюються. Тим більше, коли за вікном відбувається стрілянина й вибухи, а рівнобіжно з цим набирає обертів інформаційно-психологічна війна, яка більшою мірою сприяє зміцненню вкорінених особистих або соціально-групових переконань, ніж прийняттю нових ідей.

Хоч би як там було, «ДНР» поступово провалюється не лише на фронті збройної боротьби, явно поступаючись силою українським військам, але й на терені суспільно-ідеологічної битви — «республіка» за станом на початок липня так і не дістала значної підтримки серед мешканців Донбасу.

На те, що Кремль не зважується відкрито і повномасштабно вторгатися на схід України, впливає ряд чинників. Один із визначальних (якщо не найбільш визначальний) — це якраз те, що переважна більшість донбаського населення «Новоросії» не потребує. Не бачачи реально масової та активної підтримки «республіканського» руху в Донецькій і Луганській областях, російська влада не вбачає для себе сенсу в тому, щоб запекло наступати на український схід. Адже в цьому разі для РФ найстрашнішим є не те, що її вважатимуть окупантом у Львові чи в Києві, а саме в Донецьку та Луганську.

Тут варто звернути увагу на вельми показову оцінку ситуації, висловлену нещодавно прокремлівським діячем Миколою Стариковим:

«...Ми з вами не бачимо в мільйонному Донецьку хоча б сто тисяч ополченців... У двох областях Донбасу мешкає вісім мільйонів осіб — скільки там людей в ополченні? Скільки людей зі зброєю в руках вийшло захищати свій вибір? Декілька тисяч чоловік. Тому, коли в Інтернеті патріоти пишуть, чому Росія не вводить війська, виникає питання — для захисту кого? Для декількох тисяч людей, які мітингують на площі в Донецьку? А де решта, які вимагають, просять, готові захищати? Цього немає».

Навряд чи додасть народних симпатій «ДНР» і нещодавнє зіткнення біля обласного управління МВС у Донецьку. За словами «прем’єр-міністра» Олександра Бородая, на якого посилається прокремлівська «РИА Новости», воно було спровоковане озброєними соратниками одного з польових командирів «республіки» Ігоря Безлера. Але пізніше з «новоросійського» боку з’явилася версія самого Безлера, яка звелася до того, що його команда не намагалася змістити донецьке керівництво «ДНР», а просто вступила в бій із міліціонерами, лояльними до київської влади.

Можливо, так воно й було, але все це, як не крути, схоже на якусь агонію.