"Воля або смерть" - так звучатимуть написи на пам'ятниках загиблим у російсько-грузинській війні у 2008 році грузинським солдатам, якщо їх узагальнити та перекласти українською. 

Якось я попросила своїх друзів уявити, що якийсь їхній знайомий заснув у жовтні і прокинувся зараз.

Як би вони пояснили, що відбувається в Україні? Які слова треба використати, аби він повірив, не викликавши психіатра?

Як це повідомити, аби той, хто прокинувся, не збожеволів сам?

Як довести, що ти в цьому не винний? Як пояснити, хто саме у цьому винний? Як пояснити, куди поділися деякі друзі - дуже хороші хлопці. І де нога його двоюрідного брата.

В якийсь момент тобі доведеться сказати: "Росія напала на Україну. Але ми не оголошували цієї війни". Ще важче буде пояснити все це, коли мине більше часу. І от я, наче такий знайомий, прокидаюсь на кордоні зі Цхінвальським регіоном за 6 років після російсько-грузинської війни.

 Я намагаюся сама собі пояснити, чому тут відбулася війна. ЇЇ називали п'ятиденною, хоча почалася вона набагато раніше. І закінчилася значно пізніше за підписання всіх мирових угод. Я не бачила цієї війни на власні очі. Хоча маю змогу передивитися російську пропаганду.

В мене вистачить сил передивитися ще й грузинську позицію. Але я намагаюся отримати відповідь від тих, хто був тут. Хто бачив на власні очі.

Я можу дивитися на нові дахи Цхінвалі тільки через кладовище селища Нікозі. Туди не всіх пускають - потрібна домовленість з грузинськими військовими.

Ти бачиш загороди. На них камери, що реагують на рух. І корови. Вони дивляться на траву і не розуміють перепон. Це осетинські корови у регіоні, де раніше вільно роздавали російське громадянство.

Наталя Нагорна Речі загиблих - не під склом

Військова операція Грузії - "Священне поле". Свою операцію росіяни назвуть "Принуждение к миру". І кожен день Медведєв говорив з телевізорів про успіх примусу.

А в її будинку ремонт. Це менше, ніж кілометр до Цхінвалі. Вона теж журналістка. Вона їздила туди на роботу. А потім її дім розбомбили.

- Почему началась война?

- Сепаратисты начали называть нас фашистами.

Це я її питала, а вона відповідала. Не навпаки. Вона повернулася в зруйнований дім за 10 днів, перевдягнувшись бабусею в чорному вбранні. І більше ніколи не була ні вдома, ані на своєму робочому місці. Кожен, хто залишає роботу і будинок в окупованій зоні, сподівається якнайшвидше повернутися. Але навіть 6 років після "примушення до миру" буває замало для того, аби знову "жити нормально". А вона й досі береже шматки снарядів у себе в дворі. Навіщо?

На блокпосту селища Ергнеті дахи Цхінвалі видно ледве-ледве. І там живе пес. Він пережив війну і нікуди не пішов. Одного разу його облили окропом російські прикордонники, аби пес не намагався перетнути окупаційну лінію.

Наталя Нагорна

Грузини не називають кордоном барикади між Цхінвалі та Ергнеті. Пес супроводжує перемовини, які ведуться на цій території. Безрезультатні перемовини, які осетини з грузинами ведуть в 47-ий раз.

Є історія, яку в Росії намагаються висміяти як грузинську легенду. Можливо тому, що з Москви деякі речі здаються виднішими. Але менше з тим. Є в селищі Шіндісі меморіал, поруч з розбитим вщент вокзалом. Звідси ходив потяг на Цхінвалі. Тепер коліями ходить місцевий божевільний, балансуючи на рейці.

І тут тобі розказують історію, яка звучить, наче легенда. Отже: 17 грузинських військових захищають стратегічну позицію поблизу вокзалу. Під'їжджає танк під грузинським прапором. З нього виходять люди у грузинській формі і ніхто з 17 не залишається живим. Останній з них, не бажаючи здаватися в полон, підриває себе гранатою. Це історія про підступність. 17 пам'ятників загиблим.

Наталя Нагорна

Кожен може їх торкнутися Якщо узагальнити написане на них та перекласти українською, то це звучатиме як "Воля або смерть". На одній з плит написано "Вони вбили нас, тому що ми хотіли бути вільними". На іншій – "За Батьківщину можна вмерти хоч сто разів". Тут залишили всі речі загиблих. Натільний хрестик. Каска. Іконки. Одяг. Фляжки. Вони не під склом. Можеш взяти руками. Дивись, це належить людині, яка загинула просто тут. На-ле-жа-ло.

Наталя Нагорна

Сьогодні навколо мене люди намагаються відгородитися від війни. Не зупиняючись, перераховують гроші на війну – броніки, ківларові шапочки, шкарпетки. Аби совість була чистою. І не читають новини. Не дивляться фотографії війни – ні епічні – посеред поля під прапорами, ані сумні – з госпіталів або ще гірше - усміхнених облич людей, яких більше немає.

Нам доведеться зібрати гроші на меморіали. Нам потрібні будуть меморіали. Нам потрібно буде торкатися своєї війни. Коли б і як вона не закінчилася.

Ми зняли сім сюжетів за шість років після п'ятиденної війни. Ми покажемо їх у ТСН о 19.30, починаючи з сьогоднішнього вечора. Вони не завжди аж зовсім про війну. Вони про людей, які на Великдень передають один одному крашанки через дроти умовного кордону - за сто метрів від російських автоматів. Вони про біженців, які мають змогу повернутися на окуповані території і отримувати пенсію вдвічі більшу. Але не повертаються. І не отримують.

 Бо милостиню з рук окупанта можна ненавидіти лютою ненавистю. Це історії про те, що можна закрити людям доступ до води. Повністю. Так, як було б, якби Україна перестала давати воду Криму. Так, як є, коли осетини та російські військові перекрили воду грузинам. Це про те, як зі снарядів роблять дерева. А ще розповіді про священика, який був танкістом. І повернувся з війни з розбитим хрестом. А ще як солдатська мама радіє тому, що часи її сина на її руці й досі йдуть. Хоча сам син загинув в таку красиву дату – 08.08.08. А знаєш, як змінилася грузинська армія? Бронік на кожному ліжку з хорошим матрасом. Солдат має виспатися – раптом війна, а він втомився. І рюкзак на війну у професійної армії складений кожен день. Хоча шансів перемогти в цій війні й досі дуже мало.

Я хочу розказати про біднячку з Горі, яка сиділа в тюрмі за те, що різала провід, аби здати на металобрухт. Жінку амністували, коли її дім був розбомблений. Свекруха, яка виховувала її дітей, загинула під уламками. І син, якого виховувала свекруха, теж загинув там. Залишилася донька. Дівчинка трохи прикриває обличчя. Бо війна завжди залишає сліди. Навіть коли ти прокинувся за 6 років.