Піски під Донецьком. Перемир’я? Ні, не чули. Надто гучна артилерія, наша та їхня. Якщо міномети, то 120 мм мінімум. Якщо реактивні системи, то Урагани. 

Це не пекло, це чистилище. Пекло поруч – Донецький аеропорт. Правий сектор та інші добровольці періодично ходять допомагати героїчним воякам 93-ї бригади. Тим дали наказ. 
Таке стихійне лихо, цей наказ – ніхто з добровольців не тримав би той аеропорт, підірвав би та пішов, але наказ – це за межами раціо, це – честь. І 93-тя там стоїть, але про це мало пишуть у фейсбуках. І добровольці йдуть допомагати дядькам-армійцям – а що робити, у тих наказ.

Щоночі слово наказ – це поранені, інколи й убиті. Це літопис честі й відваги, котрий, мабуть, ніхто не прочитає, крім Всевишнього.

«Вояки» (тобто армійці) воювати вони не хочуть. А хто розумний хоче? Але – воювати все ж хочуть, тому що бажання перемогти сильніше за небажання воювати. І не бажають відступати. Неприємне очікування наказу про відступ. 

Вояки чим далі, тим добріші. Дають танки добровольцям, себто простим стороннім людям з точки зору військового прокурора. Не треба йти на адміністрацію президента, достатньо прийти і приязно поговорити. Можна взяти і покататися, постріляти в сепаратистів. Прокурор мовчить, бо благоденствує в тилу.

Добрі вояки можуть вдарити Градом по координатах. Можуть – мінометом. Армія все більше з народом, тобто з добровольцями. У відповідь на гібридну війну Путіна українці сформували гібридну армію.

Щоб збільшити єднання народу і армії, я запропонував викладати координати позицій сепаратистів у Фейсбук, і гатити по тим, котрі наберуть найбільшу кількість лайків.

А взагалі, Піски можуть оточити. Власне, вночі вони вже фактично відрізані від материкової України. Розвідувально-диверсійні групи унеможливлюють рух навіть посилених танками колон. Минулої ночі – щастя, що, атакувавши десантників, розбили лише їх машину. Десантура молодці, не розгубилися і одразу розсипалися по полю й відповіли вогнем. 

Я заступав на вечірнє чергування, а мені назустріч йшли двоє добровольців і матюкалися. Як пізніше виявилося, їх послали збирати десантників по нічному полю. Ви не уявляєте, яке це щастя – мандрувати темними полями, де поховалися і російські диверсанти, і українські десантники. Шмальнути можуть і ті, і ті з однаковою ймовірністю.

Дві ночі тому підбили один танк, коли били по нашій колоні – теж увечері. Тому, не за горами той час, коли треба буде або відійти, або залишитися в оточенні й далі обороняти аеропорт і Піски. 

Бійці говорять про це спокійно. 

А що, вода є у колодязях. Погана на смак, але в необмежених кількостях. Електрики як не було, так і не буде. 

Обстріли тут регулярні. Є чотири види регулярних обстрілів – ранкові, денні, вечірні і нічні. А є ще нерегулярні. Це коли виїздить броньована техніка і обстрілює навісом.

Беркут, котрий чергує на кордоні Дніпропетровської та Донецької областей, періодично виховують. Одного особливо нахабного «беркута» взяли і по-дружньому звозили в екскурсію в окопи у Пісках. За легендою, повернули цілим та неушкодженим.

«Фауна оборзела» - говорять війська. Ротвейлер, кинутий хазяями, всю ніч вовтузився на смітті, лякав солдат, що стояли в караулі. До мене особисто, на моє законне людське ліжко, приходив кіт і пробував лапою мене – зіштовхнути, посунути? 

Інший кіт їв з солдатського стола солдатське сало, поки в самих солдат лупили з крупнокаліберного кулемета, а ті відстрілювалися з автоматичного гранатомета. Отака підлість.

Утім, коли ми сиділи і розбирали в усіх деталях відео у великому розмірі з дрона, котрий літав над позиціями сепаратистів – то кошеня брало активну участь. Разом з сірою тварюкою ми складали таблицю координат, куди треба замовляти удар артилерії.

Безпілотник, який я привіз, показав себе чудово. Змогли вирахувати позиції сепаратистів навколо аеропорту, замовили армійцям по ним Град. Добровольці радувалися, що нарешті їх війна стала нагадувати не минуле, а нинішнє 21-ше сторіччя.

Зняте відеокамерою з безпілотника відео покадрово розбирали з ентузіазмом. Герхард, один з коригувальників (позивний змінено), так той, навіть отримавши в ході вечірнього обстрілу осколок у ногу, не хотів їхати у лікарню. Клявся, що він син лікарів, все знає, просив голку з ниткою, щоб самому зашити рану. Відправили насильно.

Я це до чого – нам потрібно більше таких машин, з більшими технічними можливостями. Безпілотники – очі воїнів, вони врешті їх рівняють з противником, котрий навчений та оснащений за останнім словом російської техніки. 

Усі, хто бажає долучитися, можуть перераховувати гроші на картку Привата 4149 4978 0285 8573.