Я мрію, щоб одного дня ти відчув увесь той біль, який відчувають ті, хто щодня втрачають тих, кого люблять.

Дорогий Володя Володимирович Путін!

У мене сьогодні виникло одне-єдине бажання. Мені б хотілося, щоб ти прокинувся вранці і пішов пити в кав'ярню на Подолі каву, так, як це зробила я. Щоб тебе, Володя Володимирович, обслуговувала та сама чудова офіціантка, що й мене.

І щоб коли ти зробив перший ковток вранішньої кави зі свіжомелених зерен, ти, Володя Володимирович, почув, як у офіціантки задзвонив мобільний....

Я б хотіла, щоб ти чув, з яким душевним надривом вона кричала в трубку: "Как ранили маму? Как???".

Я би дуже хотіла, щоб ти бачив, як вона билася в істериці і заливалася слізьми від незмоги щось вдіяти в той час, коли її мама в Донецьку отримала поранення стегна – вона просто йшла в магазин за хлібом.

Через поранення в неї почалася кровотеча. Читайте також: Будете в Москві, не бійтеся говорити про святе А швидка, Володя Володимирович, не їхала, бо мама була в районі аеропорту, а це далеко від найближчої лікарні: туди швидкі не їздять, там блокпости.

Я б хотіла, щоб ти, Володя Володимирович, чув відчайдушний крик дочки, в якої помирає матір, від твоїх військ, яких на Сході нашої, НАШОЇ КРАЇНИ, насправді "немає"! Ну ти ж кажеш, що їх немає!

Я впевнена, що ти, х@йло, звісно ж, не прочитаєш це моє послання. Але я мрію, щоб одного дня ти відчув увесь той біль, який відчувають ті, хто щодня втрачають тих, кого люблять. Бо тобі мало твоєї царської росії. Це все, що я хотіла сьогодні тобі сказати.