Традиційно читаючи партійні програми перед парламентськими виборами, засмучуюсь менше, ніж раніше. Все-таки революція і війна зробили партійні програми більш конкретнішими і навіть інноваційнішими.

Так сталося, що українська еліта практично ніколи не заморочувалася написанням ґрунтовних програм, а тим більше їх послідовним виконанням. З програмною діяльністю наші партії не мають жодних справ навіть на виборах – їх пишуть піарники: в основному як декларації.

Практично всі українські програми, що були виписані та хоч трохи виконані, здійснювалися: 1) не партіями, а Урядом; 2) розроблялися не в Україні; 3) виконувалися Урядом під зовнішнім тиском – МВФ, ЕС, Росії, США.

Цього разу ми маємо справу з більш-менш серйозним ставленням хоч деяких партій до програмування своєї діяльності. Це звичайно не означає, що все заявлене буде виконано, але з огляду на те, що деякі програмні пропозиції на декларативному рівні прийняття законів уже виконуються, у мене виник стриманий оптимізм.

Щоб порівняти партійні програми, я розгляну винятково програми тих партій, які за останніми соціологічними опитуваннями все-таки проходять на майбутніх виборах у Парламент. Окрім того я розташую їх у порядку зростання моїх симпатій до тих чи інших програм за такими критеріями оцінки: 1) формальне буття програмою; 2) продуманість-суперечливість; 3) декларативність-конкретність; 4) традиційність-інноваційність.

Найгіршою за своєю суперечливістю, декларативністю та відірваністю від життя є програма"Опозиційного блоку". Тези програми є явно реакційними і звинувачувальними щодо влади, хоча представники саме цієї партії призвели до такої ситуації в Україні, перебуваючи на владних посадах чи бізнесових позиціях (вони очевидно звинувачують самі себе). Деякі тези є просто шкідливими для України, як от критика люстрації чи заклик до забезпечення стабільності, що під час революції та війни виглядає як контрреволюційна чи зрадницька теза. Програма є декларативною без жодної конкретики. Пропозиції традиційні (мова, регіоналізм) або взяті у інших партій (реформи, децентралізація).

Трохи більш конкретною, але все одно дуже поганою, є програма "Сильної України". Тези програми містять сумнівні пропозиції (як от регіоналізація управління, тобто своєрідний евфемізм федералізму, що посилюється ідеєю збереження регіональних (обласних) рад, чи пріоритети реформування збройних сил – "висока зарплата і соціальний захист солдат і офіцерів, впровадження сучасних типів озброєнь". В той час як пріоритети такої реформи – високий рівень обороноздатності країни, поява військової теорії та стратегування, професійна підготовка підрозділів з професіями сучасної війни (спецназ, розвідка, диверсійні загони, кібервійська)). Також сумнівною виглядає теза економічного патріотизму (своєрідний патерналізм), яка в принципі непоєднувана (тобто суперечить) наступній тезі – економічна свобода (патріотизм означає обмеження економічної свободи). Теза боротьби з корупцією виписана декларативно. Глава 3 – "Соціальний порятунок та боротьба з безробіттям" геть не враховує реальну ситуацію революції та війни, бо написана так, ніби 5 років назад.

Радикальною, патріотичною, але дуже декларативною є програма "Радикальної партії Олега Ляшко". В принципі програма відповідає основній ознаці цієї партії – чистий популізм. Але хотілось би хоч якоїсь конкретики. "Коруцію на вила" – це добре, але хотілось би конкретно, кому, на які вила і яку саме корупцію треба настромити. Теза про десепаратизацію хороша, але відсутні жодні пояснення, що це таке і як цього досягати. Також незрозумілою є в цьому тексті теза про повернення ядерного статусу України. Сама по собі теза є унікальною для наших партій, бо жодна інша партія не спромоглася на таку заяву, але в такому вигляді і в такому місці програми це не виглядає серйозно. Через декларативність програми не можна зрозуміти, хто такі "прості люди" і чому саме економіка має бути для них. Середній клас – це прості люди? Ніби не прості, бо забезпечені. Але економіки розвинутих країни будуються саме задля середнього класу, а не простих людей.

Більш-менш конкретною, але дуже суперечливою і незрозумілою, є партійна програма "Блоку Петр Порошенка". Водночас вона є двже декларативною та неконкретною. "Перезвантаження влади" це не програмний термін, в той же час люстрація згадується в програмі винятково щодо "судових, правоохоронних, податкових і митних органів", чого явно недостатньо. Так само передбачається зберегти облради в Україні, що поєднує цю позицію з регіоналізацією управління "Сильної України" і явно не відповідає ідеї децентралізації. Децентралізація влади виписана непогано, але як при цьому вдасться зберегти декларовану унітарну державу за умов такого реального явища як сепаратизм, незрозуміло. Говорити про унітарність розділеної України (окупований Крим, сепарований Донбас) це просто знущання над здоровим глуздом. Програма також містить тезу "захисту українців Криму та кримських татар як корінного народу Криму", яка не зрозуміла в контексті окупації Криму – як саме відбуватиметься цей захист, коли Україна не контролює Крим. Замість тези про деолігархізацію програма вміщує тезу про те, що "антимонопольний комітет має стати ключовим економічним регулятором". Це дуже сумнівна теза, якщо врахувати вибірковість застосування антимонопольного законодавства в попередні часи саме цим комітетом. Так само незрозуміло виглядає теза про "об'єднання народу в боротьбі проти окупантів" – а як бути з сепаратистами, що виступають на боці окупантів. Дуже дивно звучить ця теза, якщо врахувати, що ця партія нібито має підтримувати мирний план Президента, який до речі в програмі взагалі не згадується. Програма нічого не говориться про міжнародну політику, що дуже дивно. Це суперечлива і дуже неінноваційна програма. Складається враження, що текст програми писали непрофесіонали, які не бажали пояснювати складні реалії сьогоднішнього часу.

Програму партії "Громадянська позиція" та програму партії "Свобода" потрібно відмітити як дуже непогані змістовно, але не програми за формальними ознаками. Програми зазвичай містять не завдання, а формулювання цільової політики щодо породження, блокування, заміщення чи стимулювання тих чи інших процесів. З завданнями мають справу плани. Програма може описувати інновації, тому що вони породжують нові процеси, але програма не може описувати функціональні завдання, бо вони зазвичай спрямовані на підтримку наявних процесів. Саме тому ці дві партійні програми містять завдання, які важко сприймати, важко поєднати у єдину політику, оскільки щодо них політика не описується як така. У зв'язку з революцією та війною в Україні ці формальні вимоги виростають до принципового рівня, відносно якого навіть декларативні програми попередніх партій є кращими. Тому симпатикам цих партій мушу сказати, що я є прибічником "Громадянської позиції" і не є прибічником "Свободи". І це в даному разі ніяк не впливає на мою фахову оцінку. Тексти цих програм я виношу за межі оцінки за формальними ознаками.

Далі буде коротко проаналізовано три найкращі програми в алфавітному порядку – "Батьківщини", "Народного фронту" та "Самопомочі".

Дуже конкретна, стратегічна за способом побудови тез та інноваційна є програма"Батьківщини". Теза "рішуча перемога над агресором замість ілюзії миру" є фактично найкращим формулюванням стратегії найближчого майбутнього України. Посилення обороноздатності країни містить конкретні кроки (яких нема в програмі БПП): поміняти генералів, закупити зброю, запустити на повну потужність оборонну промисловість. Окрім того, там містяться конкретні інновації в міжнародній політиці, включаючи відмову від позаблокового статусу і орієнтацію на вступ до НАТО. В програмі є конкретні пропозиції щодо перемоги над корупцією та проведення люстрації. В програмі також згадується, що партія зазнала кадрових втрат через перехід всіх посадовців, що висувались на посади від "Батьківщини" до партії "Народний Фронт". Програма містить радикальну інновацію – перехід до системи "Електронного Уряду", що є вперше в українській політиці. Стара теза Юлії Тимошенко про справедливість наповнена створенням справедливої судової системи. Програма чітко заявляє свою соціальну опору – середній клас і політичну стратегію як "перемогу вільного підприємництва". Окремо згадується про "перемогу українського села", але більш конкретно, ніж це зроблено в програмі партії Ляшка.

Конкретною з чіткими формулюваннями програмних цілей та інновацій є також програма"Народного Фронту". Її зміст, з одного боку відповідає позиціонуванню її лідерів в Уряді, з іншого боку відповідає виборчій стратегії партії – нинішні вибори це вибори Прем'єр-міністра. На відміну від програми "Батьківщини", яка структурована за стратегічними тезами (тому більш нагадує стратегію), програма "Народного Фронту" структурована саме як програма, тобто за традиційними розділами (політика, економіка, енергетика, соціальний захист та гуманітарний розвиток). Програма встановлює головний напрямок – системні реформи, що передбачені Угодою про асоціацію України з ЄС. Чітко задані дві основні цілі – безпека і розвиток. Безпека означає "відновлення територіальної цілісності України, звільнення її від терористів, іноземних військ та найманців, встановлення належного контролю за державним кордоном та забезпечення його недоторканності", для чого необхідна реформу армії. Розвиток розкривається далі як головний процес. Непоганою є ідея демократичного цивільного (правильно мабуть громадського) контролю за владою. Також цікавою є ідея міжнародного своєрідного "Плану Маршалла для України". Свобода підприємницької діяльності та середній клас як основа соціальної структури країни – ці ідеї спільні з "Батьківщиною". Окремо виписані інновації в сфері енергетики та стратегія "імпортний газ поступово має бути заміщений газом власного видобування". Також увага приділяється крокам гуманітарного розвитку. За винятком відсутності згадки про "українське село", ця програма виглядає досить збалансованою.

Занадто конкретною, дуже інноваційною, але трохи строкатою виглядає програма партії "Об'єднання "Самопоміч"". Формально це програма лише тому, що вона містить інновації, і саме завдяки їм є програмою. Цікаво, що програма починає з чіткої ідентифікації "хто такі є українці". Головна стратегія України – єдність. Інновація щодо безпеки – підтримка громадян які самоорганізувалися для допомоги війську, підвищення власної обізнаності, фізичної форми та патріотичного духу. Інновація – запровадження муніципальних органів правопорядку. Суперечлива ідея – формування сучасного українського села як архетипічної цінності та одного з основних джерел ідентичності. Інновація – створення точок зростання та інструментів розвитку – технологічних та індустріальних парків, експортно-кредитного агенства, банку розвитку та фонду модернізації. Декларативна ідея – формування економіки України як економіки знань. Інновація – академічне та студентське самоврядування. Інновація – створення незалежного Національного фонду досліджень для фінансування фундаментальних, прикладних досліджень, інноваційних проектів та стартапів. Не дуже зрозуміла інновація – створерення мережі Державних ключових лабораторій. Від програми складається враження, що її писали доволі молоді революціонери. Це породжує велику симпатію до підходу, але і критичне налаштування до ігнорування програмою системних перетворень в країні та опису інших базових системних процесів.

.....................

Звичайно, що партійні програми це особливий жанр. Звичайно програми пишуться не лідерами, для цього наймаються відповідні спеціалісти. Але партійна програма зазвичай показує вміння партійних лідерів знайти таких спеціалістів і за їх допомогою створити не просто агітку, а повноцінний документ, про який хоча б можна мати сподівання, що його хтось буде впроваджувати.

Отже організаційними та інтелектуальними лідерами моє експертної оцінки виборчих програм є три партії – "Батьківщина", "Народний Фронт" та "Самопоміч".