«Пройшов лише рік. Це надто короткий період для якісних змін». – «За цілий рік можна було досягти значно більшого. Нічого не змінилося». – «Майдан змінив свідомість українців, сприяв становленню нації». – Так по-різному залежно від віку та світогляду ми оцінюємо події останнього року – хтось з надією, хтось з розчаруванням…

Безумовно, у кожного є своя історія участі у Революції Гідності і свої сподівання на зміни. Напередодні річниці цієї події політики та експерти висловлюють свої оцінки, погляди і прогнози.

Проте за узагальненими фактами, сухими доповідями і статистичними відомостями завжди є людська історія. Саме тому публікую лист матері Героя Небесної Сотні Андрія Мовчана, лист, від якого стискається серце і зникають слова.

Відкритий лист до всіх можновладців з короткою пам’яттю

Звертається до Вас мама розстріляного на Майдані 20 лютого 2014 року Андрія Мовчана. Ті, хто віддав наказ розстрілювати, разом із моїм сином розстріляли моє материнське серце. І це серце безперестанно сходить нестерпним, пекучим болем. Від крику моєї душі розступаються на небі хмари…

Але мабуть, цей німий крик моєї зраненої душі і біль мого розстріляного серця ніхто не зможе почути і відчути. Я чекала, що після такої страшної трагедії щось зміниться, і люди, які прийдуть до влади, підтримають.

Підтримають своїм співчуттям, співчуттям, яке буде виражене в справедливому присуді, в справедливій оцінці цієї страшної події. Але Ваша байдужа бездіяльність ще більше знекровлює моє серце.

І єдина сила, яка утримує душу в моєму тілі, це велика материнська любов до мого сина. Я ще маю жити. Жити задля того, щоб молити нашого Бога на прощення наших гріхів і за те, щоб Господь простив і очистив душу моєї дитини і визволив з муки вічної.

Всенародне визнання Героєм для мене ніщо інше, як холодна сторінка новітньої історії.

А причина, з якої я вирішила поховати Андрія на сільському кладовищі, криється в останньому материнському інстинкті – сховати від усього світу і востаннє захистити свою дитину від всіх негараздів. І ще у великому бажанні впасти на могилу, закрити собою і на весь голос закричати: “Не віддам!”

P. S. Я щиро вдячна всім, хто в ті дні стояв поряд з нами, я щиро вдячна за кожну Вашу сльозинку знайомих і зовсім незнайомих людей. Я щиро вдячна Вам за слова підтримки, за вчасно підставлене плече і руки. З словами найщирішої подяки я низько вклоняюся всім Вам.

Слава Україні!

Валентина Мовчан