Першого грудня нас залишив Євген Сверстюк. Новітній Сковорода, людина-епоха, Совість нашої нації. Такий простий і такий великий. Воістину православний, Євген Сверстюк жив із Богом. Жив за його заповідями. Без лукавства, без фальшивого красномовства. Строгий і вимогливий до себе, як козак-характерник, не вибагливий до життя, але з твердими і непохитними принципами. Високо інтелігентний, шляхетний і надзвичайно добрий.

Вражала його проста народна мудрість, доброзичливість і невтомна працьовитість. Його велич духу відчувалася в спілкуванні, але ніколи не применшувала співрозмовника, а обдаровувала глибиною пізнання. З ним було легко. Він був байдужий до влади і матеріальних благ. Він був представником національної Еліти, яка не потребує фальшивого самоствердження званнями, посадами чи маєтками . Яка не живе компромісами, корисливістю, дріб’язковістю і культом шлунку, а Мудрістю, Мужністю, Шляхетністю.

Сверстюк був там, де були теми стратегічно важливі для Нації: Духовність, Голодомор та історія в цілому, Мова, Література, Освіта, демократія і антитоталітаризм . Він, незважаючи на вік, був на Майдані. І його присутність завжди підносила ці теми на найвищий щабель суспільної значимості. Він не боявся критикувати «властьімущих» ні тепер, ні в страшні часи совєтської окупації. Він був чесним, не мав «зерна неправди за собою», і будь-яка влада остерігалася його і боялася його слова. Він був справжнім державником і християнином.

Євген Сверстюк дуже любив Рим. Саме там я мав честь з ним познайомитися і неодноразово зустрічатися. В Києві якось завжди бракувало часу. Суєта… Сверстюк любив прогулюватися вуличками Вічного Міста, спостерігати за перехожими, молитися в древніх базиліках, оглядати розвалини найвідомішої з імперій. Я ж, поруч із ним, Риму не бачив, а бачив лише Його в Римі. Старався не пропустити жодного слова. Відчував себе мізерним, але безмежно щасливим від зустрічі з Мудрістю. Кожна хвилина спілкування з паном Євгеном – це була зустріч з історією. Не архаїчною і книжною, а живою, яка дозволяє розуміти сучасність нашого народу. Яка будує і допомагає йти в майбутнє. Він багато розповідав про шестидесятників, про переслідування, про табори, про Василя Стуса, про бандерівців, які з гідністю відбували свої 25-річні терміни ув’язнення , про фальшиву і безбожну комуністичну систему. Говорив про проблеми становлення незалежної України, якою далі продовжують керувати старі «апаратчики», про проблеми в сучасному українському православ’ї.

Один епізод сильно врізався в пам’ять. На запитання, як шестидесятники не допустили проникнення в свої лави агентури КГБ і не дали розколоти і дискредитувати рух з середини, пан Євген відповів: «Інтелектуально. Ми їх відчували». І розповів одну історію. Коли він працював у редакції «Українського ботанічного журналу», до нього прийшов молодий чоловік і почав провокувати, видаючи себе за українського патріота. «Дивіться, що відбувається. Потрібно щось робити. Ви не можете мовчати. Ви ж Євген Сверстюк», – говорив молодик. Зрозумівши, що перед ним підісланий агент, КГБ Євген Сверстюк спокійно відповів, що в редакції журналу не займаються такими питаннями, і якщо відвідувач не має більше що сказати, то розмова закінчена. Чоловік ще не раз приходив, отримуючи ту ж відповідь, а під час останнього візиту прямо запитав: «Як ви мене розкрили? Що я зробив не так?» І подібних відвідувачів та «доброзичливців» було багато.

Коли у 80-х роках Євген Сверстюк вперше приїхав до Німеччини, українська діаспора зразу ж запропонувала йому залишитися і оформити політичний притулок. На що Сверстюк відповів: «Про це не може бути й мови. Я повертаюся в Україну. Я там потрібний»

Євген Сверстюк закінчив своє земне служіння Україні, Богу і Правді. Всі ми осиротіли. Його буде бракувати старим друзям і молодим його учням. Важливо, щоб з нами залишалися його твори, плоди його довгого, яскравого і тернистого життя. Євген Сверстюк назавжди залишиться в українській історії охоронцем нашої національної совісті, зразком патріотизму, людяності та криштальної чистоти, взірцем сили духу та сили волі, Людиною глибокої віри та самопожертви

Вічна пам’ять, Вам, дорогий пане Євгене...

Україна сьогодні осиротіла, бо втратила світоча нації, велику і просту водночас, людину.