"Про уродов и людей".

Ходив сьогодні на відділення Укрпошти за бандеролькою (не за бандерівською Олькою!). Прийшов, значить, стою.

Переді мною якась тітка - така, типова совкова жінка, огрядна, вдягнута характерно. Теж отримує якусь коробочку.

Їй дівча, що там сидить у віконці, каже - заповнюйте папірець. "Шо?" Ну, дані паспорта запишіть. "Нє буду я нічо пісать! Я нє віжу! Шо ето вопщє!" Пауза. "Дайтє мнє посилку і я пошла! Я - ето я! Всьо!"

Я трохи поіронізував на цю тему - мовляв, не подобається, що треба писати щось там, ідіть працювать на Укрпошту, змінюйте систему. "І пайду!" (ну, як діти ото знаєте). Ідіть, кажу - а ми вам подякуємо за це, вклонимось низенько.

Нє, я розумію, що це може і робота операціоністок отих. Але. Уявіть собі, що вона буде заповнювати всі ці папірці сама - а не, як зараз, отримувачі власноруч. Час на оформлення однієї посилки збільшиться десь утричі (повірте людині, яка досить регулярно там ошивається). Тому я завжди спокійно беру ці папірці і заповнюю - і коли отримую, і особливо коли відправляю (втч і за кордон - всі ті митні декларації). Мені все одно в черзі стояти - а так швидше справа піде.

Добре, ти може дійсно не бачиш. Ну попроси по-людськи - "Я нє віжу, запішитє за мєня, пожалуйста". Тобі ж ніхто не відмовить. Нє, сразу шум-гам, оре, чуть лі не матюкається...

Ось де ключова, засаднича відмінність між цивілізованим (європейським, ЄСівським - як зручніше, так і називайте) світом і нашим (постсовковим, безкультурним). Оця от відсутність елементарної поваги до людей. Оце побутове хамство, яке самі хами не помічають, бо - "ми матом нє ругаємся, ми ім разговаріваєм". Печально.

І ще одне. От я замовив собі настільну гру (до речі, рекламую і популяризую - "Каркассон"; приєднуйтесь, а то навіть у поляків, яких значно менше, чемпіонати проводяться, а у нас навіть з десяток на місто не набереш любителів; ні, мені за рекламу ні копійки не плачено, на жаль). Аж із самого городу Паріжу. Ну, тобто з Франції приїхала. Приїхала і приїхала, отримав на пошті, приніс додому, розберусь з правилами, будемо грати. Нічого особливого, еге ж? (Те, що гру замовляв у буржуїв, а не купив у нас - це лише тому, що до нас на півроку-рік пізніше потрапляють, от і все. А я нетерплячка ж.)

От я ніс коробку додому і подумав. А от якби це було в радянські часи. По-перше, я звісно ж ніде б не міг замовити і купити цю гру. (Та шо там, я б навіть не знав про її існування.) По-друге, якби мені в руки якимось робом попала якась зарубіжна гра - то це була б подія може навіть не року, а більшого періоду. Там звичайні ігри були на вагу золота, і з ними носились, як дурень з писаною торбою.

Що не кажіть, а світ став відкритішим, доступнішим і простішим. І різноманітнішим. І якось дивно чути і бачити людей, які на повному серйозі хочуть "дамой, в СССР". Дамой, да - в психлікарню.

ЗІ. Ще подумалось. Я може тому, що не застав уповні ті часи - в школу ж пішов одночасно з появою перестройки, тому кондового совка бачив трошки і смутно помню. Але - ну як можна ностальгувати за тим, що ти сидів у своїх ментальних чотирьох стінах, бачив лише сусідів по поверху, а про жителів іншого мікрорайону навіть не здогадувався (ну, хіба що про те, що вони десь там мають існувати).

І все твоє заняття було - поплювати з балкону на голови комусь, та морди з сусідом одне одному потовкти. Пам'ятаю, як батько розповідав про Запоріжжя 70-х (конкретно - район Бабурка, який тоді тільки населяли; кияни подивляться на Троєщину і зрозуміють, o co chodzi). Нє, ви знаєте, я краще в 21-му столітті якось поживу. Тут як не крути - цивілізованіше, спокійніше і різноманітніше.