Сьогодні аграрна галузь є основою економіки держави - cектор економіки, який за підсумками року дав найбільше валютних надходжень. Це наша конкурентна перевага, яку чомусь залишили поза увагою і в уряді, і в коаліції.

Агробізнес — локомотив економіки

Агробізнес — єдина галузь, яка за попередніми прогнозами показала зростання на 6% на фоні загального падіння економіки у 7% від ВВП. Аграрний сектор — це чи не єдина реальна можливість стабілізувати економіку. За минулий рік агросектор дав економіці 17,6% ВВП лише прямого власного виробництва. Якщо ж врахувати ще усі пов’язані галузі такі, як переробка, торгівля, то отримаємо усі 27%, тобто майже третину ВВП. Фактично ми всі живемо в аграрній державі і так чи інакше пов’язані з аграрним сектором, від селянина і фермера, до продавця у столичному супермаркеті. 75% території держави займає аграрне виробництво і це потрібно враховувати. Така ситуація — це наслідок планомірної роботи аграріїв, часто всупереч зовнішніми обставинам. Завдяки цій роботі за останні 5 років виробництво валової продукції зросло вдвічі, насамперед в рослинництві. Ще кілька років тому в Україні збирали 30 млн тон, зараз — 60 і більше. Цього року маємо найкращі показники за всю історію незалежності. Очікується, що за підсумками сезону будемо на рівні більше60 млн тон зернових. Це дуже хороший показник, враховуючи в якому стані вся економіка.

Ті, хто заробляє, поза увагою політиків

Сьогодні цей ресурс слабо використовується. Агросектор сприймають як ще одне з джерел податків, валютних надходжень. Натомість треба розуміти — це наша стратегічна галузь, наша конкурентна перевага у світовій економіці і політиці. Для держави діє той самий принцип, що і для бізнесу. Спочатку обираєш конкурентну перевагу, де ти кращий за інших. Починаєш створювати бізнес. Потім, скориставшись у повній мірі цією перевагою, розширяєшся, починаєш інші напрямки. Так само повинна діяти Україна. Історично, географічно і об’єктивно сталося так, що наша найбільша перевага — це агровиробництво. Завдяки нашим природним умовам і людям, які тут живуть ми за останні 15 років стали одним з найбільших гравців на ринку зерна у світі.

Головна проблема сучасної української політики — нехтування власним потенціалом. Двісті років тому народився великий Пророк українського народу Тарас Шевченко, відомий своїми словами: «І чужого научайтесь, і свого не цурайтесь...». В уряді, чи не читали Шевченка, чи просто не вважають за потрібне користуватися тим, що є поруч. Нещодавно я був на засіданні відділення аграрної економіки в інституті аграрної економіки, присвяченому плану дій з розвитку аграрного сектору економіки до 2020 року. Почув багато надзвичайно революційних і практичних речей, котрі потребують негайного впровадження. Запитав науковців, чи використовують ці напрацювання при підготовці програмних документів таких, як коаліційна угода, програма дій уряду. Дізнався, що, на жаль, ні - нецікаво.

Відкладаємо проблему і робимо селян рабами

Основна на теперішній момент галузь економіки нецікава ані більшості, ані уряду. В коаліційній угоді і в програмі дій уряду немає жодних конкретних та реальних кроків щодо реформи, котра дозволить скористатися головною конкурентною перевагою держави — аграрним сектором. Зате там є схеми, які в принципі не можуть працювати.

Наприклад, замість ринку землі — право заставляти орендні договори у банках під кредит. Що з цим договором оренди робитиме комерційний банк, якщо орендар не виконає умов? Він не може з юридичної точки зору нічого робити, бо у землі є власник, той, хто її віддав в оренду. Крім того, потрібні специфічні знання. Тому у більшості країн є земельний банк, який вирішує, що робити із землею. Але і він потребує РЕАЛЬНОГО РИНКУ де може розпоряджатися ВЛАСНІСТЮ на ЗЕМЛЮ, а не орендним договором. Виходить — уряд, коаліція, знову сховалися від вирішення найважливіших проблем.

Без цього в країні не буде змін.

Адже світові економісти називають три головні питання, які треба вирішити. По-перше, здолати корупцію. По-друге, підвищити тарифи оплати за енергоносії до ринкових і зробити рентабельною роботу державних енергетичних компаній. По-третє, завершити земельну реформу. Якщо у перших двох напрямках є хоча б спроби, то земельну реформу регулярно відкладають, тримаючи селян у рабстві законів позбавляючи права користуватись своїм майном і отримати шанс жити краще, годуючи страшилками про ринок землі та створючи додаткові умови для корупції.

Про перспективи

Агросектор має ще багато можливостей для розвитку. На сьогодні ми продаємо за кордон до 70% вирощеної продукції. Країна отримує валюту. В минулому році агросектор приніс близько 13 млрд доларів для економіки держави. Але треба прагнути більшого. Ми постачаємо на іноземні ринки порівняно дешеву сировину, де з неї роблять дорожчий готовий продукт. Саме за кордоном створюється додана вартість, робочі місця, сплачуються податки, акумулюються кошти. Нашим пріоритетом на наступні два роки має стати створення власних потужних переробних можливостей сировини у готову продукцію, яку можна дорожче продавати на світових ринках.

Куди рухатися і для чого...

Підсумовуючи хочеться визначити три основні тези:

1. Держава, як і бізнес, досягає успіху, коли спочатку концентрується на своїй конкурентній перевазі.

2. Аграрний сектор сьогодні є головною конкурентною перевагою нашої країни і кожен політик-державник повинен це розуміти враховувати цю перевагу у формуванні внутрішньої та зовнішньої політики.

3. Відкладання земельної реформи у “довгий ящик” робить селян безправними кріпаками та душить той сегмент економіки, котрий дає найбільше доходів.

Реформи все одно доведеться проводити! Сподіваюся, що цю думку почують. Зрозуміють, що неможливо постійно ховатися від проблем. Особливо важливо це зараз — коли країна перебуває у стані війни. Виграти війну можна лише, коли є сильна економіка. Сильна економіка є там, де державник розуміє переваги країни, розвиває їх і вміє ними користуватися.