Тут Геращенко пообіцяв покарати бійців "Айдару", які напали на водія на Бориспільській трасі. Мовляв, перед законом всі рівні і не треба прикриватись похороном та військовою формою.

Все воно так, але хотів би дещо додати, хоч і переконаний, для Геращенка це новиною не буде, попри те, що він цю частину правди сором'язливо опустив у своєму пості.

Цей випадок - лише початок лавиноподібного процесу, який ми з вами будемо змушені пережити. Гірка спадщина війни не омине Україну, як вона не оминула жодної країни, яка воювала.

Жах м'ясорубки, до якої потрапляє навіть абсолютно здорова і сильна людина, назавжди залишає свій відбиток, як на тілі людини, так і в її голові. Людина не створена для вбивства, так само нам дуже важко опанувати біль від втрат близьких. А там все це перетворюється на якусь збочену буденність. Люди місяцями живуть в стані критичного напруження. Накопичують в собі лють і зневіру до всього людського. Глушать наслідки адреналіном і алкоголем.

Як я можу щось про це знати? Та ніяк. Я не солдат. Але навіть зі своїм куцим досвідом роботи в зоні АТО я вже встиг отримати свій список людей, які більше ніколи не візьмуть слухавку після мого дзвінка. І це нове і дуже хрінове для мене відчуття.

Я зустрічав на фронті бійців, які на війні по 5-6 місяців. Звісно, не всі. Завжди йдеться про конкретну людину, але в них величезні проблеми. В першу чергу з головою, і залікувати її, як руку після пострілу, не вийде. Та найгірше, що в країні досі нема служби, яка б системно надавала психологічну допомогу ветеранам (так, у нас знову молоді ветерани). Або вона настільки секретна, що я про неї досі не почув. Людям потрібно допомогти повернутись до нормального життя. Їм пощастило, вони залишились живі. Але це ще не кінець їхнього бою.

Уявіть, як почувається 20-річний хлопець, який пішов добровольцем на війну, втратив там друзів, здоров'я і віру в людей. Бо як можна вірити, коли ти віддав все, а про тебе просто забули?

А ще не варто забувати, що разом з цим зовсім несолодким багажем військові в АТО отримують доступ до зброї та вмінь про те, як найбільш ефективно вбивати собі подібних.

Звісно, почуття несправедливості і бажання помститись цим штабним виродкам і тиловим пацюкам, які тут веселяться, доки Там триває війна - це цілком прогнозоване продовження.

Бо такою ж обов'язковою складовою конфлікту, як риття окопів, розвідка і артобстріл, повинна бути вчасна ротація, соціальна та психологічна реабілітація.

Що ж маємо ми? Тут повний букет: новини про побиття людей на Бориспільській трасі, про самогубства в госпіталях, про вбивства та розбійні напади в мирних містах. І це лише початок, бо війна у нас надовго. Тому, хотілось би побажати пану Геращенку міцного здоров'я і наснаги, бо роботи у нього буде дуже багато. Айдарівців, азовців, правосеків саджатиме пачками, бо закон один для всіх, а патріоти у нас - непотріб.