Дозволю собі припустити в чому основна помилка українських націоналістів.

Праві чи націоналісти отримують мандат від суспільства, бо виглядають як ті, хто спроможний діяти, готовий брати на себе відповідальність і не боїться за наслідки. Це те лідерство, якого не вистачає в критичних умовах і українці вміють це цінувати.

При цьому українцям здебільшого все одно, що там тих націоналістів надихає і які вони книжки читають, якщо взагалі читають. Пересічно виборці не сприймають ідеології радикальних течій, бо ті йдуть врозріз з травматичним українським історичним досвідом, а тому краще нехай джин сидить собі тихесенько в пляшці.

Тим часом окрилені успіхом підтримки націоналісти йдуть далі пропагувати свої ідеологічні позиції ексклюзивності, не усвідомлюючи, що цим рубають гілку, на якій сидять. Так магія Правого сектора, яка виникла рік тому на Грушевського, розбилася об Андруховича.

Український політичний мейнстрім шукає примирення, а не відчудження, компромісу, а не протистояння. При чому часто - ціною поганого лідерства і втрати можливостей. Доки націоналісти не оновляться, не перетворяться в рух тих, хто шукає формули зростання, самовдосконалення та розвитку замість пошуку чистоти нації, вони залишатимуться короткочасними феноменами на маргінесі. З постійними звинуваченнями з боку інтелектуалів, що глупість націоналістів є тактичною перевагою для Кремля чи інших сторін.

СНПУ, ВО Свобода, Правий сектор, слєдующій!