Масові смерті на Майдані.

Тепер, коли агресор показав обличчя і прийшов на нашу землю, ми звикли до слова «смерть», і зрозуміли, хто і чому забирає найдорожче, а тоді… 

Тоді це слово розривало наш горизонт уявлень про добро і зло! 

Пам’яті Небесній сотні ми змінимо свою країну, інакше їх смерті були даремні. Це стосується всіх загиблих Героїв протягом року.

Все життя вважала себе сильною людиною, але в ті дні сльози стримувати було нереально – вони лилися самі собою. За кожною людиною я плакала, як за найближчим другом, як за найріднішою людиною. Та так воно і було. 

Тоді на Майдані. Ми були найріднішими один для одного. Найближчими і нащирішими.

Ніч з 19го на 20те стала кульмінаційною. Того вечора я повернулася з Брюсселя і заступила на своє чергування. Вийшовши на сцену, я одразу поінформувала всіх, що Європа відреагувала про заклик ввести санкції проти режиму Януковича.

 
Всі мої поїздки в Європу тоді були саме заради того, щоби звернути увагу європейських політиків на безчинство влади. Я возила з собою фото, я возила з собою відео під назвою “Україна в небезпеці”, розкладала все це на їх столах. Європа дуже важко реагувала, не розуміючи, що таке справді відбувається.

Пам’ятаю, коли у той вечір 19го я повернулася, мене зустріли словами “Руслана повернулася, можна трохи відпочити”. 

Хоча всі же говорили , що наступу не буде (навіть європейські політики мене переконували, що є гарантії і Януковича, і Арбузова, і всіх інших), я не вірила.

Вночі я ходила на барикаду, але дівчатам і жінкам там було “табу”. Мене буквально нецензурною лексикою виганяли звідти. Умовна лінія була біля Стели. При мені священику, який стояв ліворуч,пробило кулею капелюх. Але я ломилася на пролом. Я хапала телефон, дзвонила європейським політикам (не називатиму зараз їх імена), включала гучномовець і давала їм слухати це “перемир’я”. Повертаючись на сцену, я озвучувала все про це так зване “перемир’я”, щоби розбудити світ і попередити біду. 

Я була в передчутті біди, але не думала, що це буде така страшна біда.

Не пам’ятаю, котра точно була година, з’явився “Беркут”.

“Беркут” традиційно наступав зі сторони Інститутської.

Я пам’ятаю мене просили оголошувати зі сцени, щоби ніхто з нашої сторони не кидав коктейлі Молотова. Тим не менше перепалки все рівно були.

До мене підбігали люди і просили зброю. Я вибачилася, але сказала, що в мене рука не підніметься дати гроші на зброю. Я дала гроші на феєрверки, які вистрілювали як знак того, що з нашої сторони є спротив – мені хлопці з барикад пояснили, що якщо ми не будемо показувати характер, вони точно почнуть наступ. 

Зі сторони “Беркуту” постійно кидалисяс гранати. Спочатку це були переважно не надто потужні світлошумові гранати, але кілька разів розірвалися дуже потужні гранати – настільки сильні, що я на сцені підстрибнула. Хтось збоку тоді сказав, що це вже серйозна вибухівка. 

Традиційно “Беркут” поливав нас водою. Дуже сміливі хлопці, незважаючи на те, що все палало і йшла стрілянина, вибігали наперед і намагалися ці водомети відвернути. У якийсь момент їм це вдалося, але не надовго. Майдан дуже сильно залило.

Я прочергувала десь до 3ї ночі. Я постійно курсувала по всьому периметру Майдану. Кілька разів я заходила в Штаб. 

О 3:40 мені сказали, що я можу піти трохи відпочити. 

Я пішла, але о 8:30 мене розбудив черговий з Нашої Нічної Варти і сказав, що почали вбивати людей.

О 9й ранку я вже була на сцені. 

Яку сцену я застала? Ведучі були в шоковому майже непритомному стані. Один з них підійшов до мене, кинув список, сказавши “Я таке читати не буду”, і розплакавшись пішов. Я зрозуміла, що це список загиблих. Я теж відмовилася це читати. Я почала це читати вже тоді, коли перші тіла принесли до сцени.

Людей розстрілювали з 9 до 12 години. 

Я не усвідомлювала тоді, що відбувається, але все відбувалося в лічені секунди, всі рішення приймалися в екстремальних умовах – часу на роздуми не було. 

Я намагалася стримувати паніку, підбираючи правильні слова і пояснюючи, чому нам треба зберігати спокій. 

У якийсь момент я прийняла рішення зачитувати будь-яку інформацію, яку мені приносили щодо снайперів. 

Я кричала зі сцени: “Люди, не йдіть туди, там снайпери”.

 
Я точно пам’ятаю, що я зачитувала, що снайпери були на даху готелю “Україна”. 

Зараз я розумію, що щоби я тоді не зачитувала, як би голосно я тоді не кричала, все було марно – в місця, де людей вбивали, звук не доходив. 

Мене теж змусили вдягти бронежилет і каску, сказавши, що сцена теж під прицілом. 

Мені несли на сцену гранати, кулі, нашивки “МВД России” – все, що люди знаходили. 

Пам’ятаю, як мені принесли кулю і сказали, що це куля із снайперської гвинтівки Драгунова, яких немає в Україні. 

На сцену мені також передали прострілений телефон вбитого хлопця.

Мені приносили окровавлені бронежилети зі шматками людського м’яса, окровавлені каски, на яких був людський мозок... Я виключила усвідомлення того, що відбувається. На якийсь час я стала механічним роботом, який просто виконував свою роботу. Інакше би я цього не витримала. Я протрималася до перших похорон.

Похорони були ще страшніші. Повертатися до почуттів я почала лише через дні, але все в тумані було ще кілька місяців.

Зі сторони це виглядало як сцена з фільму, але я хочу сказати, що це, на жаль, був далеко не фільм. Дуже важко зрозуміти і уявити, як було насправді, якщо це не бачити власними очима.

Треба віддати належне роботі всіх медиків. Я ніколи не забуду дівчинку, якій прострілили артерію. Залишилося відео, яке фотограф випадково зняв. Вона написала, що вона помирає, але Бог її врятував. Я так само все життя пам’ятатиму подвиг Олі Богомолець. Вона точно може оповісти масштаб трагедії.

За два тижні до цих подій у мене відбулася містична історія.

Я мала розмову з Сергієм Рахманіним, і він мені сказав: “Руслано, тобі треба внутрішньо приготуватися. Майдан буде жертовною кров’ю. Лише жертовна кров невинних людей зупинить все це чорне”. 

Я тоді відмовилася це приймати, а тепер постійно згадую його пророчі слова.

Питання, яке залишилося в мене “Хто це зробив?”... або, якщо точніше, “Чиїми руками?”. 

Бо хто керував, відомо. Вважаю, що за всім стояв Путін: від розгону студентів до вбивств Небесної сотні.

Я вважаю, що Майдан весь час був “пороховою бочкою” під Путіним. 

З його сторони це була розправа над Незалежністю України, над її спробою жити так, як вона хоче. Україна мала цивілізаційний вибір. Диктат в Україні ніколи не пройде.

У мене є інформація, що коли заходила нова команда в СБУ, вони стали свідками знищення матеріалів. Ця інформація неперевірена, але я її кажу, бо чула. Втім всі докази знищити неможливо. 

Такого героїзму Україна ще не демонструвала. Такої кількості героїв у нас ще не було. Нам є, про що робити фільми, нам є про що писати книжки, нам є, що вписувати в підручники історії. Ми будемо і зобов’язані це робити, але розслідування смертей Небесної сотні – це наш борг перед героями та відповідальність перед собою, як зрілого суспільства.