Досвід Латвії в інформаційній війні, відповідь на російську пропаганду в інтернеті та помилки чиновників – ці питання обговорювали в Українському кризовому медіа центрі Максим Саваневський, Євген Федченко, Ярина Ключковська, Сарміте Елерте та інші експерти.

Дискусія «Відповідь на інформаційну агресію в інформаційному просторі» відбулась 30 березня. Захід організував «Український кризовий медіа центр» спільно з латвійським фондом The Baltic to Black Sea Alliance.  

Голова латвійської організації,  Сарміте Елерте (Sarmite Elerte), представила стратегічний документ «Відповідь російському озброєнню інформацією» (Responding to Russia’s weaponization of information). Вона наголосила, що головним засобом протидії інформаційній агресії з боку Росії може бути створення суспільних каналів для російськомовного населення, підтримка журналістських організацій, посилення здатності влади до ведення стратегічної комунікації (детальніше тут). Латвійська експертка також акцентувала увагу на тому, що відповідь на пропаганду має бути не симетричною, контрпропагандистською, а демократичною.  Питання посилення демократичних медіа, за її словами, стає питанням національної безпеки, адже саме від джерел інформації залежить громадська думка.

Досвід Латвії

Торік, з початком активної інформаційної агресії з боку Росії, Латвія була розгублена,  не знала, що робити – розповів  представник Міністерства культури Латвії, керівник робочої групи з розробки медіа політики Мартінс Капранс. Через деякий час було прийнято рішення посилювати медійну систему Латвії. Проблеми, за словами чиновника, були і залишаються на різних рівнях: як у російськомовних регіонах, де великий вплив мають російські ЗМІ, так і на національному рівні.

«Ми працюємо над російськомовним каналом, але зіштовхуємося із проблемами щодо нашої мовної політики,- розповідає Мартінс Капранс. – Це, певною мірою,  дилема. З одного боку, ми розуміємо, що єдиний спосіб досягти російськомовної аудиторії – створити для неї контент російською. З іншого боку, Латвія стурбована захистом латвійської мови». Чиновник, однак, висловив думку, що розглядає створення каналу для російськомовного населення не як загрозу, а як можливість.

Недопустимість конрпропаганди

Українські експерти-учасники дискусії  наголошували на необхідності не переходити у поле російської пропаганди й на тому, що уряд повинен зберігати у суспільстві довіру до себе.

«Треба розуміти, що є такі види діяльності, де уряд має дуже обмежену можливість для маневру, – каже директор Могилянської школи журналістики, співзасновник StopFake.org Євген Федченко. – Адже, з точки зору зовнішнього спостерігача, це може виглядати як одна пропаганда проти іншої пропаганди. Те, що робить StopFake, вочевидь, не міг би ефективно робити уряд, оскільки тоді виникає питання про довіру».

За словами експерта, в контексті розвінчування російської пропаганди довіряють професіоналам, громадським організаціям, оскільки це незалежний майданчик. Уряд натомість може користуватися досягненнями цих ініціатив. Прикладом такої співпраці між волонтерами та владою є використання Міністерством закордонних справ інформації про найбільш резонансні фейки російських ЗМІ у своїх заявах.

Євген Федченко вважає, що замість симетричних відповідей слід передусім фіксувати цю пропаганду: «Ми не можемо зупинити процес, де працюють десятки тисяч людей, сотні мільйонів доларів. Ми повинні захронікувати це як явище і пояснювати світу що пропаганда існує».

Відповідь на агресію в інтернеті

Керуючий партнер агентства Plus One та співзасновник «Українського кризового медіа центру» Максим Саваневський висловив сумнів щодо доречності беззастережної демократичної відповіді на російську пропаганду в інтернеті.

Максим Саваневський

«Ми часто говоримо про те, що треба працювати демократично, не порушувати свободу слова. Але мені здається що це трохи двояка ситуація, тому що ми зараз перебуваємо у стані війни. І я не знаю жодної крани світу, яка би, перебуваючи у стані війни, дозволяла на своїй території діяти засобам масової інформації країни агресора», - каже Максим Саваневський.

Він наголошує, що у сфері  інтернету Україна дуже залежна від російського контенту. «Думаю, що в якийсь момент ми таки задумаємося над тим, щоб закривати доступ до популярних російських  соцмереж та російських новинарних сайтів», - додає експерт.

За словами Максима Саваневського, хоч російська пропаганда працює на різних ринках, у галузі інтернету вона випереджає всі країни світу, в тому числі США. Основним фактором, що впливає на це, є висока технологізованість. Експерт розповідає: попри те, що Russia Today не є дуже  популярним телеканалом, він є першим каналом, що здобув понад 1 мільярд переглядів у YouTube.

«Не тому, що він дуже популярний,  а через те, що маса фахівців працює над пошуковою оптимізацією», - пояснює фахівець. Перебуваючи у Берліні чи Нью-Йорку та намагаючись знайти у Google інформацію про новини з України, людина обов’язково натрапить у перших рядках видачі на матеріал RT й дізнається про «чергове звірство хунти чи фашистів», каже Саваневський.

Єдина комунікаційна стратегія для держави

Для того, щоб виграти інформаційну війну за межами України, треба спочатку виграти її в Україні. Про це говорила, PR-експертка, співзасновниця «Українського кризового медіа центру» Ярина Ключковська  - маючи на увазі внутрішньо українські проблеми, зокрема в комунікації влади та народу.

«Що роблять зазвичай зарубіжні медіа? Дивляться, що пишуть українські медіа. Якщо українські медіа не дають правильної картинки з точки зору того, що хоче сказати про себе держава, західні медіа не розуміють, що їм треба говорити про нас», - каже експертка.

Опираючись на опитування громадської думки, вона констатує колосальні проблеми з довірою до влади та налагодженні стратегічної комунікації.«Державі потрібен голос для того, щоб вести дискусію, переконувати людей, доносити свою точку зору і вигравати в цій війні», - вважає пані Ключковська.

Ярина Ключковська

Вона пропонує низку кроків для відновлення довіри, а саме: 1) відокремити політичну складову комунікацій від державної; 2) налагодити внутрішню комунікацію між гілками та органами влади, а також всередині органів влади; 3) розвинути комунікаційні компетенції органів державної влади на основі принципів громадяно-центричності та відкритого діалогу; 4) створити єдину інформаційну доктрину для держави та інформаційну політику для органів виконавчої влади.

Останню рекомендацію експертка вважає найголовнішою, адже «не може народ довіряти державі, коли він не розуміє, що ж та держава намагається йому сказати». Крім того, необхідно відокремити політичний PR від державного. Оскільки нині державні прес-служби переважно виконують політичні завдання: роблять так, щоб чиновник добре виглядав у пресі.

Кроки чиновників

Заступниця міністра інформаційної політики Тетяна Попова, говорячи про кроки протидії пропаганді, розповіла про плани її відомства щодо забезпечення мовлення на окупованих територіях та прифронтових зонах. Контент каналів, які мовитимуть там, готуватимуть або відомі російські журналісти, або журналісти з Донбасу та Криму, пояснила вона.

Представник Національної ради з питань телебачення та радіомовленняОлександр Єльяшкевич наголосив на проблемах, з якими зіштовхується його відомство. Він розповів, що нині одним способом відповіді на порушення законодавства теле- чи радіоканалу для Нацради є винесення попередження. Щоб отримати більш ефективні важелі впливу на мовників рада лобіює прийняття змін до законодавства, які б дозволили фінансово впливати на порушників.

Представник Міністерства закордонних справ, посол з особливих дорученьДмитро Кулеба вважає, що одним із важливих чинників протидії пропаганді, презентації України в позитивному руслі у західних медіа є створення якісного українського контенту: «Росія бере дуже простими речами: якісним контентом і налагодженими каналами його розповсюдження». В іншому, на думку дипломата, Росія шансів не має. Її пропаганду він порівнює із грибком на тілі: він завойовує нові сантиметри лише тоді, коли в людини слабкий імунітет.