4.11.2012 р. близько 16.00 год. я, Олексевич Назар Романович, позаштатний кореспондент газети вільних людей «Край», а також член  Львівського обласного осередку політичної партії "Демократичний Альянс" отримав інформацію від водіїв вантажівок про те, що в с. Гайок біля АЗС встановлено електронну вагу для зважування вантажних автомобілів з метою контролю їхньої завантаженості.

Я разом зі своїм батьком – головою Вільної профспілки працівників та сфери послуг м. Кам’янка-Бузька Романом Володимировичем Олексевичем, виїхали на місце встановлення ваги. Прибувши на АЗС ми побачили скупчення біля 20 автомобілів. Біля ваги стояли два невідомих мені чоловіка в цивільному, яких я можу упізнати. Біля них знаходився працівник ДАІ в формі (№ жетона ЛВ 0096), котрий своїм жезлом і зупиняв автомобілі. Ми підійшли до них та ввічливо попросили їх представитись та пред’явити дозвільні документи, як то: сертифікат на вагу, дозвіл на встановлення ваги та інші. Невідомі представитись та надати будь-які пояснення з приводу свого находження тут відмовились.

Після цього ми зробили виклик на «102». На виклик приїхала слідчо-оперативна група Кам’янка-Бузького РВ. Не представившись нам, працівники міліції почали задавати питання не чоловікам біля ваги, а нам з батьком. Ми представились, повідомили, що саме ми зробили виклик по «102». Далі працівники міліції запропонували нам в достатньо грубій формі «забиратися геть». Разом зі слідчо-оперативною групою прибуло також декілька чоловіків в цивільному. Як мені згодом стало відомо це були також працівники міліції. Один з цих чоловіків – Підгайний А. Є., котрий надав команду іншим працівникам силою посадити нас в приватний (не службовий) автомобіль. Гр. Підгайний А. Є. (працівник міліції) почав мене душити ремінцем від відеокамери.

Потім до нього підбіг старший лейтенант міліції Данько, відібрав в мене відеокамеру, на котру я здійснював відео фіксацію цих подій. Камеру він пошкодив.

В результаті я впав на землю. В цей час відбувалось побиття мого батька іншими працівниками міліції. Відеокамеру в мене було відібрано. Я попросив повернути мені мою власність, але у відповідь почув погрозу про можливе примінення зброї проти мене. Потім дільничний інспектор старший лейтенант міліції Гарасіка А. В. з іншим невідомим мені правоохоронцем, котрого я можу упізнати, скрутили мене і заштовхали в приватний автомобіль. За кермом знаходився ст. лейтенант Данько.

Мені повідомили, що я нібито затриманий. Під час руху автомобіля (д. н. ВС 1510  ВВ) я отримав від Гарасіки А. В. удар по голові кулаком, який ще й до того мені погрожував фізичною розправою. З розмови людей в автомобілі я зрозумів, що мене везуть в лікарню. Що в цей час відбувалось з моїм батьком – Олексевичем Р. В. я не знав. Приїхавши під приймальний покій ЦРЛ м. Кам’янка-Бузька, мене не вивели з автомобіля, а декілька годин протримали в ньому, попередньо відібравши в мене мобільний телефон. Весь цей час біля мене в автомобілі знаходився  Гарасіка А. В.  

Я почув, що перед приймальним відділенням лікарні почали збиратись люди, я зробив спробу криком привернути до себе їхню увагу. Але Гарасіка А. В. почав затуляти мені рота долонею, я почав задихатись. Мені все ж таки вдалося привернути увагу сторонніх людей, котрі заставили міліціонерів випустити мене з автомобіля і відвели в приймальний покій лікарні. Працівники міліції заблокували вхід в приймальний покій, та не допустили до мене нікого з близьких. Пізніше в приймальний покій лікарні зайшов мій батько. Після цього черговий лікар зафіксував мої тілесні ушкодження та тілесні ушкодження мого батька, нанесені нам працівниками міліції. Де знаходиться відібрана в мене міліціонерами відеокамера, мені не відомо.

 Після усіх вище наведених обставин написав заяву про злочин, про те, щоб:

   1. Прийняти дану заяву про злочин до розгляду.

   2. Перевірити факти, викладені в заяві.

   3. Притягнути до кримінальної відповідальності працівників правоохоронних органів, винних в перевищенні своїх службових повноважень (ст. 365 ККУ) та в грабіжі за ст. 186 ККУ ч.1, та ч.2.

   4. Надати відповідь на дану заяву в встановлені законодавством строки.

14.11.2012 р. близько 16.00 год. я, Олексевич Роман Володимирович, голова Вільної профспілки працівників торгівлі та сфери послуг, отримав інформацію від водіїв вантажівок про те, що в с. Гайок біля АЗС встановлено електронну вагу для зважування вантажних автомобілів з метою контролю їхньої завантаженості. Я разом зі своїм сином – позаштатним кореспондентом газети «Вільних людей «КРАЙ»» Назаром Романовичем  Олексевичем, виїхали на місце встановлення ваги. Прибувши на АЗС ми побачили скупчення біля 20 автомобілів. Біля ваги стояли два невідомих мені чоловіка в цивільному, яких я можу упізнати.

Біля них знаходився працівник ДАІ в формі (№ жетона ЛВ 0096), котрий своїм жезлом і зупиняв автомобілі. Ми підійшли до них та ввічливо попросили їх представитись та пред’явити дозвільні документи, як то: сертифікат на вагу, дозвіл на встановлення ваги та інші. Невідомі представитись та надати будь-які пояснення з приводу свого находження тут відмовились. Після цього ми зробили виклик на «102». На виклик приїхала слідчо-оперативна група Кам’янка-Бузького РВ. Не представившись нам, працівники міліції почали задавати питання не чоловікам біля ваги, а нам з батьком. Ми представились, повідомили, що саме ми зробили виклик по «102».

Далі працівники міліції запропонували нам в достатньо грубій формі «забиратися геть». Разом зі слідчо-оперативною групою прибуло також декілька чоловіків в цивільному. Як мені згодом стало відомо це були також працівники міліції. Один з цих чоловіків – Підгайний А. Є., котрий надав команду іншим працівникам силою посадити нас в приватний (не службовий) автомобіль. Гр. Підгайний А. Є. (працівник міліції) почав душити мого сина ремінцем від відеокамери. Я кинувся до них, щоби врятувати сина. Потім до нього підбіг старший лейтенант міліції Данько, відібрав в мене відеокамеру, на котру син здійснював відео фіксацію цих подій. Камеру він пошкодив.

Троє працівників міліції в цивільному по команді Підгайного А. Є., схопивши мене за руки та за ноги, закинули в приватний автомобіль. Після цього в мене відібрали два мобільних телефона, лишивши мене змоги повідомити про інцидент близьких. В автомашині мені не дали змоги сісти на сидіння, весь час я лежав головою вниз, на підлозі, що давало змогу Підгайному, котрий сидів в мене на ногах, безкарно бити мене по голові. З розмов тих, хто був в автомобілі, я зрозумів, що мене везуть в ЦРЛ.

Черговому лікарю Каретникову я надав свідчення про отримання мною тілесних ушкоджень від працівників міліції. Де в цей час знаходився мій син і що з ним сталось я не знав. Після того, як я вийшов з приймального покою ЦРЛ, я почув, що з автомобіля з д. н. ВС 1510 ВВ кричить мій син. Люди, котрі знаходились біля приймального відділення, оточили автомобіль та не дали йому від’їхати. В ньому знаходився мій син. Його відвели в приймальний покій лікарні, де зафіксували тілесні ушкодження, нанесені працівниками міліції. Вхід до приймального покою одразу ж був заблокований міліціонерами в цивільному. Де знаходиться відібрана в нас з сином відеокамера мені не відомо.

 Після усіх вище наведених обставин написав заяву про злочин.

Очевидець

 

 

Назар ОЛЕКСЕВИЧ