Інформаціяпро те, що президент підписав закон пропроведенняВсеукраїнського референдуму, не сталані для кого особливою новиною, хоча доостаннього моменту у декого могли бутипримарні надії, що Гарант Конституціїне стане схвалювати законопроект, щопрямо суперечить Основному закону.

Чому суперечить? Дужепросто. Даний закон передбачає можливістьзатвердження на референдумі новоїредакції Конституції. При чому, жодногослова про те, хто цю редакцію маєрозробляти, у законі немає. Тим самим,закон ігнорує конституційну процедуру,що прописана у самому Основному законі,та передбачає необмінне затвердженнябудь-яких змін 2/3 складу Верховної Ради.

Фактично, законопроектвідкриває для президента перспективизміни Конституції України, що можутьбути реалізовані хоча й у сумнівний,але позапарламентський спосіб.

Ясно, що все це не моглобути непоміченим громадськістю. Зокрема,представники опозиції, ще задовго дотого як закон було ухвалено, вже озвучувалисценарій, згідно до якого нинішнійпрезидент планує провести черезреферендум нову редакцію Основногозакону, згідно до якої він зможепереобратися у парламенті.

То що ж, розпочатореалізацію саме цього сценарію? Наперший погляд, усе вказує саме на це.Законопроект ухвалено після того, якперспективи формування конституційноїбільшості у новому парламенті невидаються настільки вже очевидними.Тим більше, що вибори показали значнепадіння підтримки влади, а, отже, ізменшення перспектив для президентабути переобраним на виборах.

Однак, за більш ретельноговивчення все виглядає не настількиочевидним.

По-перше, мені незрозуміло,чому всі опозиціонери маже одноголоснопроголосили, що референдум означатименеодмінну підтримку бажаних дляпрезидента змін. Якщо взяти результатиостанніх виборів, розділити кількістьголосів, одержанихПР, на кількість виборців, які одержалибюлетені, то вийде трохи більше 29%.Причому, за вкрай низької явки. Оце і єтой максимум, який має влада. З усімасвоїми мертвими душами та «каруселями».А на референдумі слід набрати 50%.

Звісно, можна сказати,що референдум просто фальсифікують. Іне важко припустити, що, у разі йогопроведення, дійсно фальсифікації будутьмасовими. Але який тоді смисл проводитиреферендуми, якщо можна простофальсифікувати президентські вибори?

З багатьох позиційзробити це набагато легше. Чому? Технологіявідпрацьована (чого не скажеш прореферендуми). Вибори – протистоянняособистостей, яких можна стравлюватиміж собою. Можна вивести у другий турякогось одіозного політика, і зігратина суперечностях між регіонами. У випадкуж референдуму усі противники владибудуть вимушено об’єднані у рамкаходного табору.

Та й як привести нареферендум виборців? Очевидно, требабуде закласти у текст конституційнихзмін якусь «приманку». Приміром, тойсамий державний статус для російської.Але це, знову ж таки, може і мобілізуєпідтримку, але так само мобілізує іпротивників.

І заради чого це всеробити? Задля того, аби у неконституційнийспосіб «подарувати» парламенту правообирати президента? Дуже сумніваюсь,що сам президент про це мріє, адже всеце поставить його у підкорене положенняпо відношенню до власних «холопів», якізможуть виторговувати для себе преференціїта впливати на політику постінимипогрозами переглянути своє рішення.

Підсумуємо усі попередніміркування. Референдум зі зміниконституції – сумнівна із правовоїточки зору процедура, яка суттєво вплинена легітимність української владизакордоном. Його проведення вимагатимезалучення значних ресурсів та недозволить повністю використатиполіттехнологічний потенціал. Зокрема,у плані розпалювання чвар серед опозиції,виставлення підставних кандидатів таодіозних політиків і т.д.

У підсумку президентстане залежний від парламенту, з якимбуде змушений ділитися владою та,відповідно, грошима. Кому і навіщо цеможе бути потрібне?

Багато хто згадує уцьому контексті відомий конституційнийреферендум О. Лукашенко у Білорусі,який, фактично, започаткував нинішнійрежим у цій державі. Але це порівнянняне досить коректне, оскільки на тоймомент (і до цього часу) Лукашенко бувдуже популярним політиком. Провівширеферендум, він конвертував своюпідтримку у конституційну базу. Але унашого президента жодної реальної тавагомої підтримки у суспільстві немає.

Тоді навіщо ці все це?Очевидно, що настільки недвозначнийзакон не міг бути ухвалений просто так.

Особисто я не сумніваюсь,що питання змін Конституції буде піднятонайближчим часом. Власне, для цьогоіснує і Конституційна асамблея, дляцього ухвалено і вищеназваний закон.Однак далеко не факт, що вся ця процедурабуде такою вже лінійною.

Давайте подумаємо. Якійінтерес президента? Очевидно, залишатисяу власному кріслі якомога довше. Бажано,аби не було жодних виборів, щоб невідволікатися від свого насиченогорозвагами життя. У чому інтерессередньостатистичного депутата? Тесаме. Він хоче сидіти у своєму кріслі(фізично чи номінально) якомога довше.За крісло він заплатив чималі гроші, атому хотів би, аби це щастя не закінчувалосяніколи.

Тепер пригадаймо кількацікавих прецедентів із недалекого чине дуже далекого минулого.

Наприклад, коли востаннєу нас формувалася конституційнабільшість? Це було тоді, коли влада табільшість опозиції у єдиному поривіухвалили нинішній закон про виборинародних депутатів. Той самий закон,який, як з’ясувалося пізніше, позбавивопозицію законної перемоги на виборахта неодмінної парламентської більшості.

Як тоді пояснювали своєголосування опозиціонери? Правильно.Вони казали, що цим вони врятувалиУкраїну від ще гіршого закону. І це притому, що їх голосування взагалі не булопотрібне!

Що завадить і у новомупарламенті сформуватися конституційнийбільшості у приблизно такому самомускладі, аби «врятувати Україну» відчогось страшного?

Далі, згадаймо прикладпроголошення референдуму президентому 1996 році, аби затвердити текст Конституції,який не могла ухвалити Рада. Тоді цепризвело до відомої конституційноїночі, під час якої перелякані депутатитаки схвалили Основний закон.

Третій прецедент. Коливідбувся конституційний переворот 2010року і було повернуто стару редакціюКонституції, то перед депутатами сталареальна проблема того, що і їх повноваженняможуть скоротитися на рік. Тоді вонидуже оперативно та без особливих проблемухвалили зміни, згідно до яких продовжилисвою діяльність на рік. Цим вони показали,що для того, аби довше зберегти власнийстатус, вони готові на будь-які компроміси.

Отже, те, що проходилораніше, може бути використане і умайбутньому. Себто: 1) референдум можебути використаний як привід дляактивізації конституційного процесуу парламенті; 2) факт його проголошенняможе виправдати створення конституційноїбільшості та ухвалення певних рішеньспільними зусиллями влади і опозиції;3) чинником появи такої більшості цілкомможе бути перспектива продовженняповноважень самих депутатів.

Приміром, розроблятьякийсь проект Конституції, де будепередбачено державний статус дляросійської, президент проголоситьреферендум із його ухвалення, апарламент «врятує» від ньогокраїну, ухваливши нову редакціюКонституції, де повноваження центральнихорганів влади можуть бути приведені доросійського стандарту (7 років). Абовигадають що ще.

Думаю, що у цьому законунайголовніше те, що у суспільствіпроголошені кілька тез (і проголошеніукраїнськими опозиціонерами): 1) будь-якийреферендум – на руку президенту; 2) йогопроголошення – шлях до безмежної владиглави держави.

Однак реально набагатозручніше та простіше будь-які рішенняприймати через парламент.

Кілька сотень депутатівнабагато простіше купити, ніж кількадесятків мільйонів громадян. Приобговоренні у парламенті все вирішуєтьсяспокійніше та швидше. А якщо парламентдоповнити Конституційним Судом – тоце взагалі рецепт від будь-яких проблем.Навіщо ще сюди, у цю відлагоджену системумішати якийсь там народ із якимисьреферендумами?

Однак на основі законуможна спокійно блефувати, тиснути,вибудовувати дивовижні коаліції, якібудуть обґрунтовуватися загрозамиреферендуму.

Тому я не сумніваюсь,що у наступні три роки буде дуже багатоговорити про референдуми, будуть навітьвидавати укази про їх проведення. Аледуже сумніваюсь, що хтось реальнозбирається його проводити. Це дужетрудомістка та дорога справа. Навіщо ікому потрібні такі проблеми та витрати?

Петр ОЛЕЩУК