Червень 2014 року вже став знаковим в економічній історії нашої держави. Сам факт початку газового конфлікту влітку начебто грає на руку Києву - є можливість підготуватися до зими в умовах надзвичайного енергетичного стану. Давно очікуване рішення з ключового питання геоекономічних відносин не тільки України і Росії, а й України та Європи нині намагаються розв’язати за допомогою позовів до Стокгольмського арбітражу. Чи вистачить волі, терпіння та професіоналізму довести почате до кінця?

Позови подані, панове!

Подача позову до Стокгольмського арбітражного суду, про яку говорилося кілька років, здійснилася. Україна подала його 16 червня, хоча і кількома годинами пізніше позову «Газпрому». Російський газовий монополіст зажадав повернути борг в 4,5 млрд доларів, і того ж дня перевів Україну на режим передоплати за газ. Всвою чергу, «Нафтогаз України» вимагає встановити справедливу ринкову ціну на блакитне паливо.

Той факт, що позов України був поданий пізніше газпромівського, юристів не бентежить. «Говорити про те, що це якийсь «поганий знак»для України, я б не став. Більше того, з політичної точки зору НАК «Нафтогаз України» вчинила абсолютно правильно. Було б некоректно сидіти і чекати, поки «Газпром» звернеться в арбітраж, а потім подавати зустрічний позов. Адже в цьому випадку це виглядало б як захист від чужого позову, а не висування самостійних претензій до «Газпрому», вважає старший партнер ЮФ «Ільяшев і партнери» Роман Марченко.

Сама по собі наявність двох позовів з практично аналогічного приводу затягує терміни розгляду справи. Навіть якщо буде ухвалено рішення про об'єднання цих справ, вердикт очікується не скоро. Мінімальний термін - 1,5 року. Член наглядової ради Інституту енергетичних досліджень Юрій Корольчук говоріть взагалі про два роки. «У кращому випадку можна домогтися результатів за 1-1,5 року, але для настільки швидкого вирішення одна зі сторін повинна відмовитися від своїх претензій», - вказує він.

Розглянемо сильні й слабкі сторони російського та українського позовів.

Сильною стороною російського позову експерти називають безумовний факт української заборгованості. Так, «Газпром» вимагає заплатити за газ, поставлений до початку квітня (конкретно - 1,451 млрддоларів за листопад-грудень 2013 року) - тобто до моменту, коли Росія денонсувала Харківські угоди. Ще 3,007 млрд доларів ми заборгували за квітень-травень 2014 року. Мало того - «Газпром» готовий подати проти України й нові позови. За словами голови «Газпрому» Олексія Міллера, вони можуть стосуватися 2012-го і більшої частини 2013 року. За 2012 рік рахунки за невибраний за контрактом обсяг газу становлять понад $ 7 млрд, за 2013 - понад $ 11 млрд.

Слабкою стороною «газпромівських» вимог є протиріччя в їхній суті: саме Росія після окупації Криму ухвалила рішення в односторонньому порядку розірвати Харківські угоди, які передбачали знижку на газ в обмін на базування Чорноморського флоту РФ. Враховуючи той факт, що країни ЄС, включно зі Швецією, арбітраж в якій буде розглядати позови, визнали незаконною окупацію Криму, шанси, що суд визнає неправомірними вимоги РФ платити за газ без урахування знижки, отриманої в обмін на базування ЧФ в Криму, досить високі.

Український позов стосується встановлення справедливої ціни на газ. Він іде в руслі аналогічних вимог, які європейські газотрейдеривисунули «Газпрому» в останні роки. При цьому більшість позовів до «Газпрому» закінчувалася підписанням мирових угод, в яких останній погоджувався знизити ціну. Так знижку вже встигли «вибити» такі компанії, як Wingas (Німеччина), GDF Suez SA (Франція), EconGasGmbH (Австрія), SPP AS (Словаччина) і SinergieItalianeSrl (Італія). Ті судові тяжби, які російський монополіст вирішив довести до кінця, «Газпром» програв. При цьому Роман Марченко відзначає цікавий факт, що свідчить про достатній рівень підготовленості українського позову: наша країна доручила представляти свої інтереси норвезькій юридичній компанії, яка свого часу допомогла німцям домогтися в арбітражі програшних для «Газпрому» рішень.

Загалом статистика звернень до Стокгольмського арбітражу свідчить на користь «Нафтогазу». Україна може розраховувати або на позитивне рішення, або на підписання мирової угоди, впевнений Марченко. Інша річ - принцип, на який може піти «Газпром» саме щодо України. Кинути на ваги арбітражу кращих адвокатів, максимально затягнути справу, змусити Україну відкликати позов - все це явно входить у стратегію газового монополіста північної імперії. А готовність української сторони йти до кінця поки прорахувати неможливо - через тимчасовий (тривалість процесу розгляду та швидкість зміни політичних процесів в Україні та Росії) і персональний (зацікавленість окремих політиків в «мировій угоді» або відкликання позову) чинники.

Для прискорення процесу розгляду позову Україні слід було б узаконити факт військового протистояння з Росією - це може послужити аргументом у суперечці, бо сторони будуть юридично перебувати у стані війни, вважає Михайло Гончар. Крім того, аргументом нашої сторони може служити посилання на форс-мажорні обставини, які не можна було передбачити 2009 року під час підписання контракту.

Слабка сторона українського позову - вимога «Нафтогазу» стягнути з «Газпрому» шість млрд доларів, які, як вважає українська сторона, були переплачені за поставлене паливо. По-перше, невідомо, чи висувалися в Стокгольмському арбітражі аналогічні вимоги іншими позивачами - тобто вона продиктована швидше логікою «вимагай побільше, щоб отримати своє». По-друге, Україна упродовж усіх минулих років платила за газ за виставленими вимогам – отже, погоджувалася з ними. Це може бути приводом для відмови у нашій вимозі. Мало того, можна сказати, що вона носить більше «символічний» характер, щоб показати ступінь збитку, який Україна понесла через завищену ціну.