У контексті того, як розгортається епопея із блокуванням парламенту, представники партії влади продовжують робити надзвичайно цікаві заяви.

Зокрема, одночасно декілька партійних речників, які регулярно репрезентують ПР на численних політичних ток-шоу, встигли заявити приблизно наступне: ПР готова до дострокових виборів парламенту, але на основі 100% мажоритарної виборчої системи.

Про це досить синхронно заявили нардеп від ПР В. Олійник. Згодом це ж повторив і інший відомий нардеп-регіонал – Н. Шуфрич.

Обидва – офіційні репрезентанти ПР у публічному просторі. Подібна синхронність виключає будь-яку імпровізацію та означає одержання відповідної команди від безпосереднього керівництва.

Звичайно, все це, за великим рахунком, не більше ніж блеф. Для того, аби з’явилися конституційні передумови проведення дострокових виборів, необхідно щоб парламент не працював визначений термін. Ясно, що якщо він не працюватиме, то і змін до закону про вибори не ухвалить, а, значить, дострокові вибори будуть проведені за діючим на даний момент законом. Якщо ж парламент збереться, аби змінити закон, то і конституційних підстав для його розпуску не буде.

Коротше кажучи, чергова комедія абсурду. Думаю, що це всі розуміють і так, аби заглиблюватися у ці нетрі. Але постає цікава проблема, пов’язана із тим, чому саме зараз розмови перейшли у подібне русло.

Звісно, все, що депутати кажуть про «нецивілізованість» пропорційної системи і «цивілізованість» мажоритарної - не більше ніж балачки. Як думаєте, чи підтримували б вони пропорційну модель, якбивона їм давала гарантоване місце у парламенті? Питання риторичне.

Якщо нардепи-регіонали виступають за мажоритарну систему виборів, то це означає лише одне. Вони знають, що за «списками» їм нічого не «світить».

Перш за все варто нагадати, що перші повністю пропорційні вибори до українського парламенту відбулися 2006 року, і тоді найпалкішими ініціаторами впровадження такої виборчої системи були саме регіонали, які заради її імплементації навіть вступили у тимчасовий альянс із комуністами та БЮТ.

Тоді пропорційна система була потрібна для того, аби перевести значний у південно-східних регіонах особистий рейтинг партійного лідера В. Януковича у партійні депутатські мандати. Лише для цього пропорційна система була тоді впроваджена, і саме вона дозволила ПР на значний проміжок часу мати найбільшу фракцію у парламенті.

До речі, такої ж логіки притримувалися і в БЮТ, що і уможливило впровадження цієї системи.

Подальша еволюція виборчої системи, а також те, яку модель підтримувала ПР, виразно показує трансформацію особистого рейтингу її лідера.

Коли після перших років президентства стало ясно, що на виборах за партійною системою ПР не одержить більшості за жодних умов, почали процес переходу до змішаної системи. І вона 2012 року виконала свою місію. Хоча опозиційні партії набрали більше за пропорційною частиною, за рахунок «незалежних мажоритарників» ПР вдалося створити більшість.

Тепер говорять про перехід до повністю мажоритарної системи.

Що це означає на практиці, якщо перекласти із мови політичних заяв на реальний стан справ?

Коли рейтинг діючого президента був високий, ПР була за пропорційну систему, аби конвертувати його в мандати без особливих затрат. Коли він помітно впав, довелося переходити на змішану виборчу модель. Тепер говорять про повністю мажоритарні вибори. Що це значить?

Значить це наступне: рейтинг діючого президента безнадійний, гальванізувати його – марна справа, жодних дивідендів на виборах він не принесе, а лише може показати усю ту прірву суспільного розчарування.

У чому за таких умов полягають переваги мажоритарної виборчої системи з позицій тих, хто закликає на неї переходити?

По-перше, це набагато менш потужний контроль результатів з боку громадськості. Будь-які вибори за пропорційною системою – це екзит-поли, котрі нескладно порівняти із офіційними результатами. Коли відмінності будуть у десятки відсотків, то кожному буде ясно, що вибори сфальсифіковані. На округах же подібні розбіжності набагато легше заретушувати.

По-друге, за пропорційної системи для того, аби реально вплинути на результат, необхідно фальсифікувати величезну кількість голосів, а на округах – достатньо іноді тисяч, іноді сотень «карусельників».

По-третє, округи у нас відкривають чудові можливості для того, аби висувати «незалежних кандидатів», які у майбутньому увійдуть до більшості, інших форм політичних маніпуляцій. Зрештою, як показав нещодавній досвід, депутатів-мажоритарників можна шантажувати можливістю позбавлення мандатів, тримаючи їх під контролем.

Але найголовніше те, що за нинішніх умов мажоритарні вибори – це можливість повністю викривити та приховати реальні суспільні настрої. Жодної повної та об’єктивної картини політичних уподобань громадян вибори в округах не дадуть. Мільйони голосів будуть змарновані виключно за рахунок того, що система працює за принципом «переможець одержує все». Ще мільйони будуть знехтувані за рішенням судів. Сотні тисяч бюлетенів будуть вкинуті, не менша кількість – зіпсована.

У підсумку ж ми одержимо картину створення у парламенті пропрезидентської більшості. Більшості, створювати яку суспільство і не думало нікого уповноважувати.

І це також очевидна їх «перевага». Проведи вибори за пропорційною системою, і за їх результатами буде ясно, чи є якась підтримка, приміром, у президента, чи її немає і близько. Якщо ж таких виборів немає, то можна годувати суспільство липовими рейтингами аж до самих президентських виборів.

Тому слова щодо повернення до мажоритарної виборчої системи слід сприймати із належною серйозністю.

Думаю, що вже найближчим часом буде дана установка, що до 2015 року не повинно бути проведено жодних виборів за пропорційною системою. Довгоочікувані вибори Київради також, думаю, мають усі шанси бути проведені за зміненою системою, що передбачатиме тільки мажоритарні округи. Адже навіщо ПР брати участь у виборах, демонструючи відсутність підтримки у столиці для себе та для президента?

Далі, розмови про мажоритарну систему показують, що як політичний проект ПР скоро буде нівельована. Немає і далі потреби у утриманні такого громіздкого політичного організму, який не приносить виборчих дивідендів. Тому або роль партії стане виключно номінальною, або, навіть, на неї та її безпосереднє керівництво спробують перекласти провину за негативні процеси у суспільстві. Тим більше, що зараз партію очолює прем’єр-міністр – «стрілочник за посадою».

Нарешті, подібні розмови показують, що влада має повну картину власної «підтримки», чудово розуміє, що жодні технології її не повернуть, а тому лише махінації – єдиний шлях для утримання.

Петро ОЛЕЩУК