На Вінниччині монахи вручну відбудовують 1000-літній монастир

Улітку нинішнього року на Вінниччині розпочнеться низка урочистих заходів з нагоди 1000-літнього ювілею Лядівського скельного монастиря.

Монахи продовжують роботи з відновлення своєї обителі, а паломники навіть взимку відвідують храм. Монахи на плечах носять каміння і вручну відбудовують найстаріший у нашому краї храм, бо під’їхати сюди не можна жодним транспортом.

Обитель розташована на середині Дністрової кручі. Звідси приблизно однакова відстань як до води, так і на вершину.

Будівельні матеріали вивантажують на горі, а тоді монахи на плечах несуть їх до місця, де тривають будівельні роботи. Щоб добратися до нього, треба здолати 160 кам’яних сходинок. Їх встановили монахи, щоб зручніше долати крутосхил.

Тут є також жолоби з жесті. Вони починаються на вершині, а закінчуються на невеликому подвір’ї монастиря. По них спускають деякі будівельні матеріали. На самій горі в небо піднімається будівля дзвіниці, змурована з каменю, добутого тут же, на кручах річки. Настоятель монастиря отець Антоній дає вказівку вдарити у дзвін. Його звуки линуть аж на сусідній молдовський берег. Молдову видно, як на долоні. Припускають, що старий дзвін з Лядівського монастиря опинився саме там, у молдован.

— У 1938 році, коли атеїсти підірвали частину обителі, дзвін скотився донизу і впав у річку, — каже отець Антоній. — Дзвін був стопудовий. Розповідають, що його хотіли витягнути на протилежний берег румуни. До війни по Дністру проходив кордон з Румунією. Тягнули кіньми. За переказами, які можна почути в селі, румунам не вдалося цього зробити.
Якщо так, то важкий металевий виріб мав би лежати на дні річки, занурений в намул. Ми намагалися його віднайти. На пошук дзвону споряджали водолазів. Два рази вони досліджували дно. Робили це у різні роки. Працювали з допомогою спеціальних пристроїв.

Пошук вели не тільки в цьому місці, де стоїть монастир. Шукали далі вниз по течії. Нічого не знайшли. То де він подівся?

Нині у монастирі мають новий дзвін. Він так само важить сто пудів. Кошти на його виготовлення збирали всім миром. Для цього навіть відновили проведення колись знаменитих Лядівських церковних ярмарків. Організовують їх у вересні на храмове свято — Усікновення глави Іоанна Предтечі, ім’я якого носить монастир.

Лядівський скельний монастир заснував святий Антоній Печерський. Повертаючись до Києва з гори Афон, він зупинився на Дністрових кручах і видовбав у кам’яній скелі з вапняку першу келію. Було це у 1013-му році. Києво-Печерську лавру Антоній Печерський створив пізніше, повернувшись з берегів Дністра. Нинішнє відродження монастиря почалося 1998 року, коли сюди, у закинуті келії, видовбані у скелях, прибули чотири монахи з Почаївської лаври. Був серед них і нинішній настоятель обителі отець Антоній. Відтоді монастир став діючим. За цей час збудовано нову церкву, трапезну, братський корпус для монахів. Монастир має землю, веде господарство, утримує худобу. Отець Антоній планує відбудувати головний корпус монастиря. Праця надзвичайно важка, бо все доводиться робити вручну.

На святкування прибуде чимало гостей. Бо ювілей храму відзначатимуть на державному рівні. З цього приводу є постанова Кабміну.

Головним заходом свята стане Божественна літургія за участю Блаженнійшого митрополита Київського та всієї України Володимира.

Відроджений монастир дедалі більше стає місцем паломництва. Навіть для зарубіжних гостей. На день святої Тетяни монастир відвідали викладачі та студенти Вінницького національного аграрного університету. До того ж не з порожніми руками. Ректор університету, народний депутат України Григорій Калетнік передав для монастирської церкви два свічники, вкриті позолотою, а також мантію для архієпископа Агапіта новоствореної Могилів-Подільської і Шаргородської єпархії.

«Нинішня зустріч символічна тим, що в ній беруть участь служителі двох храмів — храму науки і храму Божого, — зазначив Григорій Калетнік. — Як і священики, ми служимо тій самій справі — виховуємо молоде покоління у дусі любові до людей, до рідної землі». — У цьому віками намоленому місці хороша аура, — каже проректор Наталія Правдюк. — Її доповнюють красоти навколишньої природи. Мені подобається приїжджати сюди. Відчувається приплив духовних сил. Очистившись у молитві, люди прагнуть творити добро.

Моя УКРАЇНА