На відміну від України, мережеві спільноти якої останні дні живуть пригодами Шкіряка по дорозі у Катманду та фотками з шашликів і морів, у Великій Британії головна подія травня - вибори у Палату громад (House of Commons), нижню (важливішу) палату парламента Сполученого Королівства. Подія відбулася у минулий четвер, звичайний робочий день для громадян. У цій статті я аналізую деякі особливості британської процедури голосування і підрахунку голосів, та їх відмінності від українських.

Вибори проходять за процедурою, яка у нас називається "відкриті списки". Кожен із 650 (так, саме стільки "seats" у нижній палаті парламенту) майбутніх обранців повинен пройти через горнило особистої виборчої кампанії. І Девід Кемерон, поточний прем'єр, не має жодних пільг. Більш того, як лідер Консервативної партії, він повинен ще й вести на вибори всю партію. І відповідати за результати. Забігаючи вперед, відзначу, що особиста відповідальність голови будь-якої британської партії - зовсім не порожні слова, як у нас. Наприклад, в результаті осіннього 2014-го року референдуму за незалежність Шотландії лідер Шотландської національної партії (ШНП) Алекс Салмонд визнав, що шотландці проголосували проти незалежності. Хоча ідею підтримали близько 45% скоттів, Салмонд поступився своїм лідерством і залишився пересічним членом партії.

Виборчі округи у Сполученому Королівстві не мають номерів, а іменуються за назвою місцевості чи містечка. Це зручніше для мешканців та аналітиків, бо в Україні виборчі округи частенько міняють свої номери, та й зрозуміти, де знаходиться якийсь 167-й округ не так легко.

Надзвичайно важливою є британська відмінність у підрахунку голосів. Після закриття голосування, коробки з бюлетенями з виборчих дільниць звозяться у центр виборчого округу. Окружна комісія на одну-дві доби орендує велике приміщення (спортзал чи концертний майданчик), де й відбувається сам процес. Проводиться підрахунок членами комісій і делегованими представниками від партій у присутності всіх охочих - кандидатів, телевізійних камер, пересічних громадян. І під пильним наглядом декількох поліцейських. Двері ніхто не зачиняє. Говорити про фальсифікації підрахунку не доводиться. Але на вимогу будь-якої партії перерахунок повинен бути здійснений негайно.

Оголошення офіційних результатів на окрузі також відбувається тут і зразу. І транслюється британськими телеканалами онлайн. А після оголошення результатів голосування на окрузі за пару годин зала, де відбулось сакральне дійство, стала порожньою - оренда скінчилась. Економія коштів платників податків!

Зауважу, що кількість виборців у Британії майже вдвічі більша, ніж в Україні, кількість округів майже втричі перевищує українську. Але вже в полудень наступного дня вся кампанія була закінчена. Ніяких 3-х тижнів на підрахунок голосів, ніяких "мокрих" печаток. Все чітко, швидко і прозоро.

Перемогли консерватори (331 місце, абсолютна більшість), друге місце - лейбористи, третіми прийшли ШНП, отримавши фантастичні та приголомшливі 56 місць (після шести в парламенті минулого скликання). Політичний аналіз результатів не є метою цієї статті. Відзначу лише нечувану для традиційної Британії непередбачуваність результатів - як повної перемоги консерваторів, так і провалу ліберал-демократів.

За годину після перемоги Девід Кемерон, як лідер Консервативної партії, вже був у Її Величності Королеви Єлизавети, де отримав благословіння на формування нового уряду. У штабах програвших конкурентів також відбулися непересічні події. За цих пару годин подали у відставку Ед Мілібенд, Нік Клеґ та Найджел Фарадж, лідери відповідно лейбористів, лібдемів та "незалежників" (UKIP). Це за умов, що лейбористів підтримало майже на 2% більше громадян, ніж на минулих виборах, а Партія незалежності отримала близько 13% голосів, після всього 3% на виборах 2010-го. І це ще один закид нашим політичним лідерам-"старожилам", які "зубами ..."

Процедура голосування за "відкритими списками" має і певні мінуси. Ось один з них. Партія британських "незалежників" стала третьою за кількістю голосів (повторюсь, 13%), але отримала лише 1 (так, одне!) місце з 650-ти в Палаті громад. І лідер партії також не попав у новий парламент. Зауважу, що це стало приводом не для звинувачень, судових позовів, протестів та "майданів", а, навпаки, для відставки Найджела Фараджа з посади Голови партії.

Цікавою подією стала поразка відомого лейбориста, тіньового міністра закордонних справ Дугласа Александера 20-річній студентці-політологу Майрі Блек з ШНП. Дівчина, яка полюбляє нецензурну лайку та алкоголь, ставилася до виборів як до практичних занять з політології. Але перемогла політичного аксакала і стала наймолодшою особою у британському парламенті за 330 років!

І на завершення - ще одна особливість. За дві доби спостережень, я жодного разу не побачив по телебаченню представників британської ЦВК. Не впевнений навіть, що така існує.