Днями Петро Порошенко таки призначив Геннадія Москаля на посаду голови Закарпатської обласної державної адміністрації. Панові Москалеві вже вкотре випадає братися до загалом звичної для нього справи – рішучих, часом безкомпромісних і навіть агресивних державницьких дій у проблемному краї з метою якомога швидше здобути перших відчутних результатів зміни ситуації на краще.

Чи вдалося йому це на Луганщині? Президент певен, що так. Інакше главі держави не йшлося би про те, що один із на його думку найліпших керівників відповідних державних органів власною роботою на чолі Луганської обласної військово-цивільної адміністрації «довів – існує чесна українська влада, яка завжди на передовій, разом із військовиками бореться з ворогом».

Словом, доведеться Москалю знову приміряти на себе обладунки такого собі «пожежника» – недарма ж Порошенко наголосив на вимушеності та нагальності своєї кадрової ухвали саме задля гасіння розбурханої на Закарпатті «пожежі».

Зрештою, чи доведеться приміряти? Адже на інший край України, поближче до своєї рідної Чернівеччини, Москаль приїздить звідти, звідки до виру російсько-української війни – от-от за плечима. Тож нехай на державній варті камуфляж із жовто-блакитним шевроном і заступить строгий чорний костюм зі краваткою, суті обладунків це аж ніяк не змінить.

Та й чи буде то костюм? Художник Микола Гавриловський у своєму черговому шаржі певен, що Москалеві-чарівникові до лиця й до хисту дещо інше вбрання – менш ділове й далебі більш промовисте.

Отож, стрічай, Закарпатте, головний Москаль України – і чи не єдиний, якого в нас люблять – летить на поміч!