Повернулися з Мар'їнки, звідки волонтери везли дітей на відпочинок. Пощастило, коли там були, було геть спокійно. Хоча, наприклад, під Світлодарськом (Дебальцевим) військові стріляли (на фото це село, де до мами біжить мала).

Що справді зачепило, так це жінка-волонтерка з Мар'їнки, яка на питання про те, щоб виїхати, сказала, що куди їм їхати, якщо в Красногорівці кажуть «самі винні». Хто не розуміє, то Мар'їнка – це містечко в сірій зоні між Донецьком (за териконом шахти на Петровського, де знімала взимку) та українськими позиціями, де між сторонами до півкілометра. Красногорівка – сусіднє містечко у кількох метрах, але там уже військова адміністрація, а не цивільно-військова. Якщо розподіл так близько, то що сталося?

Сьогодні дуже добре пригадала, що рівно два роки тому якраз почала писати «Майдан Тахрір» і тиждень сиділа в селі у Франції. Там не було інтернету і був час думати. І тоді багато думала про те, навіщо це все? І коли бажали, хотілося, щоб люди, дивлячись на інших пробували відчути себе на їхньому місці перед тим, як щось говорити. Бачити за стереотипами й образами реальних людей і уявляти, чи справді вони робили те, що нам могло уявитися, чи жили так само, як живемо ми?

Тоді мені видавалося, що це питання відстані і кордонів. Від Києва до Багдада і Каїра справді далеко.

Ця відстань між Мар'їнкою, Красногорівкою і шахтами мене збентежила.

І якщо було б у мене бажання (звучить пафосно і банально, але сьогодні дозволено), то це не лише те, щоб:

– ми навчилися бачити себе в інших і навпаки, бодай не створювати кордони ментальні;

– розуміти, що від нас щось залежить, замість того, щоб думати, що десь там далеко сидить хтось страшний і всемогутній, придумувати виходи, а не казати «а як інакше?»;

– забути про те, що ми знаємо більше і ліпші за інших. І тут йдеться не про гуманізм, а про прагматизм. Усі програвали, недооцінюючи силу людей, навіть якщо вважаємо їх нездатними чи якимись не такими.

Ну, і ще – цінувати кожного, з ким довелося зустрітися. ФБ, виявляється, велика сила, тому сьогодні отримала повідомлення з Багдада, Каїра, Сейшел, Стокгольма, Тегерана. І зрозуміла, що останній рік думаю все ж лише про своє, і навіть не запитаю, як вони там.