Сьогодні в Україні поширена наступна логіка: щоб повернути окуповані території Донбасу, потрібно забезпечити економічне зростання в країні; для забезпечення цього зростання необхідно перемогти корупцію; щоб подолати корупцію, треба нейтралізувати її основні причини.

Серед таких причин зазвичай вказуються різні соціальні чинники - історичні, економічні, політичні, культурні. Рідше говорять про колективно-психологічні та індивідуально-психологічні фактори. А з них у більшості випадків - якщо не в усіх - і слід починати.

На думку багатьох юристів та юридичних психологів, ніякі зовнішні обставини не можуть бути визначальними причинами злочину, якщо вони водночас не покладені на внутрішні особливості людини, зокрема - на рушійні сили її активності.

Виділяються два основні мотиви корупційної поведінки. Перший - досить очевидний, що складається в прагненні до одержання матеріальних благ. Другий - більш психологічно цікавий, який полягає у ставленні до корупції як до небезпечної та захоплюючої гри.

У науковому середовищі є думка, що ігрові мотиви в корупційній поведінці переплітаються з корисливими і починають посилювати один одного. Наявність саме цих двох мотивацій, їхнє взаємодоповнення багато в чому пояснює поширеність корупційного способу життя.

Для особистості, схильної до корупції, характерне переважання матеріальних цінностей над духовними, що, як правило, зумовлює її вибір в ситуації конфлікту інтересів між особистими і суспільно значущими інтересами на користь особистих інтересів.

Таким чином, для персони, яка тяжіє до корупційної поведінки, мірилом щастя є багатство, а головною цінністю - «мати», а не «бути». Для такого типу людей властиво осмислювати життя через матеріальні блага, прагнути до розкоші, бути незадоволеними життям і мати низьку самооцінку.

Крім того, для них характерно бачити джерело управління своїм життям переважно у зовнішньому середовищі - в інших людях, долі, обставинах, довкіллі.

У психології існують спеціальні методики, що дозволяють виявити рівень антикорупційної стійкості людей, що виконують свою діяльність в умовах підвищеного корупційного тиску.

Ймовірно, боротьба з корупцією в Україні буде приносити більше плодів, якщо у розробці антикорупційних програм використовуватимуть науково обґрунтований психологічний супровід, зокрема - спеціальні методики визначення схильності до корупції.

Нещодавно у Верховній Раді був зареєстрований законопроект щодо обов'язкового оприлюднення в інтернеті інформації про вакантні посади державної служби. Іншими словами, згідно цій законодавчій ініціативі, нових чиновників можуть шукати через інтернет.

Очевидно, що сьогодні більшою мірою виділяється проблема не стільки, де і як шукати нових держслужбовців, скільки кого саме, точніше - людей з якими якостями. У даному випадку спеціальні психологічні тести на схильність до корупції при прийомі на чиновницьку роботу могли б виявитися добрим фільтром.

Ці методики швидше мають бути проективними - тобто такими, за допомогою яких досліджувалися б фундаментальні властивості особистості, пов'язані зі схильністю до корупційної поведінки.

Неоднозначним є питання, якою мірою національна ментальність впливає на схильність людей тієї чи іншої нації до корупції. В українському експертному середовищі є різні думки з приводу того, яку роль відіграє український менталітет у високому рівні корупції в країні.

Одні кажуть, що поширеність корупційного способу життя в Україні безпосередньо пов'язана з особливостями нашого національного характеру. Інші кажуть, що український менталітет тут не при чому.

У даному випадку, напевно, актуальніше говорити не конкретно про корупцію, а загалом про специфіку національної правосвідомості, зокрема - прийнятих в нашому суспільстві моделях відношення до закону та його дотримання.

У цьому контексті українські дослідники Є. Мануйлов і О. Дзьобань у роботі «Українська правова ментальність: до проблеми розуміння сутності» дають доволі критичну оцінку українській правосвідомості:

«Прояв нігілізму стосовно соціальної цінності права, на жаль, є специфічною рисою української ментальності. Багатовікова історія нашої держави - очевидне тому підтвердження. Юридичні цінності в українському суспільстві не сприймали й не сприймають як необхідні для існування й до сьогодні».

За словами вчених, повсякчасне порушення правових приписів, приховане, а часом і відкрите нерозуміння фундаментальних цінностей правової реальності - усе це і багато іншого є в сутності української правової ментальності проявом жорсткого юридичного нігілізму.

«Цей вид правового нігілізму є реальною загрозою для духовної культури суспільства. Право-аксіологічний нігілізм українського етносу суттєво гальмує розвиток правової культури, права, правопорядку, законності, що на фоні загальної соціальної, духовної, моральної, культурної кризи суспільства й держави лише ускладнює ситуацію в країні», - зазначають дослідники.

Такі невтішні висновки Є. Мануйлова і О. Дзьобань зробили декілька років тому. Очевидно, подібні речі у короткостроковій або навіть середньостроковій перспективі не змінюються. Але події останнього року в Україні стали поворотними у нашій історії. Невідомо до того ж, що чекає нас попереду.

Як би там не було, залишається сподіватися, що всі останні українські потрясіння все ж таки приведуть до укріплення як правової, так і духовної свідомості нашого суспільства, а не до чогось зворотного.