Їх було кинуто під щит бульдозера – на вівтар знавіснілої імперії в її очманілій боротьбі зі здоровим глуздом... Тушки трьох гусей не змусять ґиґнути насправді вже давно віджилу почвару зі двома головами. Символічно, що через свою штучність і деструктивність вона чи не повсякчас перебуває в дивнім стані нежиття й несмерті водночас. Достоту як нещасні з роману-притчі Жозе Сарамаґо: наче й не живуть вже, а вмерти – не вмирають.

У книжці португальського класика Смерті настільки остогидла нетямущість люду з його споконвічними прокльонами й наклепами на її адресу, що вона вирішила облишити невдячних наодинці з їх безсмертям. Такий омріяний набуток одначе виявився тотожним аж ніяк не вічному життю, а лише згаданому невмиранню.

Слід віддати належне письменникові, попри всю фантастичність Сарамаґової блискучої притчі, серед отих покараних, як і в цілком реальному житті, таки знайшлися винахідливі спритники. Вони зметикували вивозити своїх неживих немерців за кордон, де бідолахи нарешті могли щасливо врізати дуба. Зрештою, Смертеву нішу заповнили паршивці зі спеціальної мафії, що влаштували добрий ґешефт на власному бізнесі таких собі новітніх харонів.

Троє днями розчавлених гусячих тушок уже стали своєрідним символом. Долучилися до славних лав усіх отих «вражих» пармезанів. Ба більше – їм цілком до снаги перебрати й на себе функцію похмурого діда з човном. Для почвари та всіх її голів. Це було б украй символічно, згідно із законами жанру й так званим правилом бумеранга. Врешті-решт – просто справедливо і гарно.

Недарма згадували легенду про гусей, які буцімто врятували Рим од «варварів». Натомість для варвара Путіна гуси стають чимось кардинально протилежним. На «крилята» його візьмуть хіба з однією очевидною метою. Коли вони кінець кінцем прилетять по злого кремлівського карлика, в їхньому ґелґоті він виразно вчуватиме свій присуд. Короткий і такий для нього страшний – Гаґа.

Художник Микола Гавриловський промовисто продемонстрував, що трапиться із Путіним, у своїй черговій карикатурі