Днями в Москві мала місце прес-конференція так званої, а точніше – самозваної, буцімто «альтернативи» чинній українській владі. «Альтернатива» виявилася добряче притрушеною нафталіном жалюгідною жменькою напіврозкладених політичних трупів часів Януковичевого режиму. Як і понад місяць тому їхній бос, якого бунтівні «страуси» із фальшивою категоричністю дзьобнули в болюче місце й завбачливо зреклися, на ділі те міні-збіговисько звелося до чергової еквілібристики тезами російської пропаганди – несвіжими настільки, наскільки й будь-які перспективи тих, в чиї вуста кремлівські брехні вклали цього разу.

Головними вустами призначили змору української філології Миколу Азарова. Те ж, що тяжкомовному посміховиську доручили очолювати, нарекли «Комітетом спасіння України».

Як і все решта, назва є геть чисто провальною. Українська мова знову пошила в дурні тих, хто, кепсько її знаючи, вжив слово «спасіння» не лише вкрай невдало, а й, так би мовити, за Фройдом. Як би того бодай у підсвідомості не кортіли невдахи-комітетники, на рятунок своїх душ у загробному житті їм особисто розраховувати навряд випадає.

Гасло, яким на світлині тицяє Володимир Олійник, – того ж пір'я птиця.

Знімок Анатолія Жданова

Скільки б колись «реєстрове» телевізійне балакайло регіоналів, а нині хіротонізований Азаровим аж «кандидат у президенти України» (московського патріархату, звісно) на гасло не облизувався, однаково облизня їстиме. Інакше й бути не може у спробі скористатися зужитим не лише помаранчевими «любими друзями», а й навіть «клятими ворогами» зі «Свободи».

Словом, усе із тим «Комітетом» закономірно цілком безнадійно. Як і з його членами, кремлівськими творцями й сивочолим очільником, якому московські хазяї тицьнули до непевних старечих рук оту заіржавілу лопату із нікчемним держаком – «капусту» відпрацьовувати.

Чергова карикатура художника Миколи Гавриловського

В Азарова виходить хіба скиглити. Й лиш де-не-де, крізь марудні патьоки змаразмілої свідомості, виблисне коштовна дещиця гіркої правди: «Пам'ятаю, про мене знімали мультфільм, де я ідіотом був. Тобто справами України керував дебіл». Так і є, Миколо Яновичу, ніде правди діти – дебіл керував. На щастя, більше ніколи не керуватимете.