Учорашня, 31 серпня, драма мала би багато кого протверезити. У мирному місті українці вбивають українців! Такого ніколи більше не може статися.

Але, боюся, протверезіння не настане. Надто звикли наші політики до маніпуляцій, а народ звикає до насильства. Прикро.

І Конституція тут ні до чого. Ви ж розумієте, не за Конституцію кинули гранату, не за неї загинув хлопець.

Тут два рівні. Всім видимий рівень покидьків, які намагаються за будь-яку ціну розгойдати човен, розхитати ситуацію, аби лише збити країну з курсу – чи за вказівкою Кремля, чи через власну дурість.

Під цим інший рівень, який поки що не видно, але він страшніший. Про нього ми кажемо постійно всім політикам. Розчарування і страх, біль і зневіра десятків мільйонів людей. Це результати ваших ігор, панове політики. Відсутність справедливості і правосуддя, мізерні видимі наслідки реформ, гальмування будь-яких змін. Відсутність зрозумілої пересічному громадянинові комунікації. Загрузання в тактиці, втрата стратегічного бачення для себе, що ж тут казати про виборців. Розтриньканий кредит довіри.

За півтора роки після Майдану стає все небезпечніше провадити домайданівську політику: нещиру, із «гнучкими» цінностями, ситуативну, ґрунтовану на розумінні, що люди є нуль і на них начхати.

Прикро, що цей сценарій ми описали кілька місяців тому, і нині ми на повній швидкості летимо туди.