– Чотири клітинки відступайте між класною і домашньою роботою! – казала вчителька, а батьки слухняно занотовували. – Число і «класна робота» чи «домашня робота» не розриваємо!

Батьки писали.

Напередодні Ярослав приніс мені зошита, густо покресленого червоною ручкою. Жодного неправильно вирішеного завдання не було – вчителька правила клітинки, відступи, відстані.

Стрілка в умові задачі була намальована рівно й акуратно – очевидно, що дитина старалася. Але – не за лініями. А треба за лініями.

Тому стрілку перекреслили і червоним намалювали наново.

Читати до кінця першого півріччя – до 40 слів на хвилину, писати – від 16 до 35. Що читати, як читати – неважливо. Головне – скласти норматив.

І стрілочку за лініями, так.

І тут мені відкрилося сповна: їх не вчать вчитися, їх не вчать хотіти пізнавати. Їх вчать виконувати інструкції і діяти в рамках. Ніякої фантазії, ніякої імпровізації.

Чотири клітинки.